Почитати

Вірогідно, серед жертв найбільшої техногенної аварії початку XX століття була й уродженка нашого краю.

В енциклопедичному виданні «Національна символіка України» (2007) авторами було проілюстровано печатку містечка Волочиськ за 1793 рік з досить простою стилізацією.

Наше місто неодноразово фігурувало у художній прозі та спогадах як корифеїв пера, так і менш відомих авторів. Звичайно, окреслити вичерпно всі літературні згадки буде важко, тож згадаю лише основне з написаного про Волочиськ.

Однією з найменш досліджених тем історії нашого краю є питання репресій сталінського режиму щодо етнічного польського населення у другій половині 30-х років XX ст.

Багатьом із наших читачів доводилося споживати цілющу мінеральну воду «Куяльник». Однак, навряд чи хтось здогадувався, що на її етикетці при бажанні можна розгледіти обриси, мабуть, єдиного пам’ятника уродженцю Волочиська за межами нашого міста

Вивчаючи історію Волочиська царського періоду (XIX – поч. XX ст.), ми зіткнулися з кількома цінними приватними повідомленнями щодо життя містечка та його мешканців. У першу чергу варто згадати про так званий «альбом Журбицького».

У Волочиську діє унікальний музей Бойової Слави Другої світової війни на базі оборонної військової споруди т.зв. 13-ого Проскурівського укріпленого району.

З нашим краєм пов’язані сторінки життя багатьох відомих діячів культури. Серед них – знаменитий російський письменник-реаліст Олександр Іванович Купрін. Доля закинула молодого офіцера, випускника юнкерського училища у 46-ий Дніпровський піхотний полк, котрий дислокувався у повітовому Проскурові Подільської губернії.

Після вбивства більшовиками з Чигиринського полку у квітні 1919 року останнього місцевого землевласника Лева Ледоховського його дружина і троє доньок емігрували до Львова, а згодом, вірогідно, - до Варшави.