Lasciate ogni speranza

На шпальтах старих газет інколи можна зустріти цікаві відомості про наш край. Пропонуємо до вашої уваги публікацію відомого галицького дипломата і журналіста Василя Панейка під назвою «Lasciate ogni speranza» (з італ. «Полишити надію» – фраза із поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія»). Стаття з’явилася у провідному часописі Галичини – щоденнику «Діло», котрий був офіційним друкованим органом найбільшої політичної партії у Західній Україні – УНДО (Українського національно-демократичного об’єднання). На момент виходу цього числа газети (січень 1928 р.) В.Панейко жив і працював у Парижі. У IV розділі статті автор ділиться своїми враженнями про відвідування Підволочиська та Волочиська у 1914 р., напередодні Першої світової війни. Журналіста вразив контраст між виглядом двох населених пунктів на кордоні.

Нижче подаємо коротку біографічну довідку про Василя Панейка та сканкопію його публікації.

Газета «Діло» від 14 січня 1928 року. Львів. Автор – Василь Лукич Панейко

Про автора: Василь Лукич Панейко (нар. 1883, Золочівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Львівська область, Україна) — пом. 29 травня 1956, Каракас, Венесуела) — український дипломат і журналіст, редактор газети «Діло» (1912—1918)

У 1907 році закінчив Львівський університет (правничий факультет). Брав активну участь в українському національно-визвольному русі.

З 1907 — співробітник газети «Діло», в 1908—1912 брав участь у виданні «Літературно-наукового вісника», в 1912—1918 — головний редактор газети «Діло» й одночасно в 1914—1915 — головний редактор «Ukrainische Korrespondenz» («Український кореспондент» — тижневик Головної Української Ради). Член Загальної Української Ради від 5 травня 1915 року.

11 листопада 1918 — призначений держсекретарем зовнішніх справ ЗУНР. Свою діяльність на цій посаді направив на забезпечення визнання суверенітету і територіальної цілісності західно-української держави і засудження польської агресії. Ініціював надсилання на ім’я Президента США Вудро Вільсона телеграми з проханням виступити посередником у справі припинення українсько-польської війни 1918—1919. Одначе жодної офіційної відповіді не отримав, незважаючи на активні виступи української діаспори в США. Важливим напрямком діяльності Василя Панейка було включення до складу ЗУНР території Закарпатської України, що викликало різку протидію з боку Угорщини.

На переговорах 30 грудня 1918 в Будапешті західно-українська делегація наполягала на вирішенні питання шляхом плебісциту під нейтральним спостереженням. З його ініціативи були відкриті посольства республіки в Києві (функціонувало до проголошення Акту возз’єднання УНР і ЗУНР 1919), Празі (18.12.1918), Відні та Будапешті.

13 січня 1919 — державний секретар закордонних справ ЗУНР, член делегації на Паризьку мирну конференцію і водночас заступник голови делегації УНР Григорія Сидоренка. Домігся створення Вищою радою Антанти низки комісій з врегулювання російсько-польського конфлікту. Після укладення Ризького мирного договору 1921 між РРФСР і УРСР та Польщею виступав за створення нової східно-європейської федерації, в якій Україна разом з Галичиною була б в союзі з демократичною Росією.

Працював паризьким кореспондентом газети «Діло», у 1925 повернувся до Львова і редагував цю газету і двотижневик «Політика», але в наступному році знову переїхав до Парижа. Незабаром відійшов від політики, в 1945 емігрував до Нью-Йорка, а в 1955 — переїхав до Каракаса (Венесуела).