Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історію краю

Предки князів Збаразьких походили з Волочищини?

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

У 2016 році у науковому журналі «Сіверянський літопис», який видається Чернігівським національним університетом імені Т.Г. Шевченка, було опубліковано статтю кандидата історичних наук, доцента кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Кременчуцького університету економіки, інформаційних технологій та управління Каламбета С.М. під назвою «Князі Несвізькі, Збаразькі та Вишневецькі – нащадки чернігівських Ольговичів?». У цій праці науковець робить спробу з’ясувати походження князів Збаразьких та Вишневецьких і встановити приблизне місце розташування давнього Несвіжу – родового гнізда їхніх предків, князів Несвізьких. Саме друга частина дослідження має пряме відношення до середньовічної історії населених пунктів колишнього Волочиського району.

Автор наукової статті зазначає, що прямих історичних джерел щодо походження роду Несвізьких на сьогоднішній день не виявлено. Тому дослідники оперують непрямими методами, основним із яких є встановлення місця розташування родового гнізда майбутніх багатих землевласників. Актуальність цього методу обумовлюється тим фактом, що тогочасні родові прізвища магнатів переважно формувалися виходячи із назв територій чи населених пунктів які вони контролювали. У випадку Несвізьких необхідно встановити місце розташування середньовічного міста Несвіж чи Несвіча, який і став формуючою основою прізвища.

Шляхетський герб «Корибут», яким користувалися нащадки роду Несвізьких, зокрема князі Збаразькі.

Серед істориків існують дві основні версії розташування давнього Несвіжа, які можна назвати білоруською та українською.

Згідно білоруської версії рід Несвізьких отримав своє прізвище від міста Несвіж, яке розташоване на річці Уша у Мінській області. У якості доказу цього наводилася інформація про наявність у Несвізькому архіві давнього пергаменту – фундаційного акту на латинській мові, князя Федька Несвізького (засновника роду) для костьолу в Несвіжі, датованого третім десятиліття XV століття. Проте, скептики наголошують що такий документ у архівних реєстрах не значиться, а перший, найбільш давній документ цього архіву, датується 1492 роком та виданий шляхтичом Миколаєм Немировичем, рід якого володів цим містом із 1445 року. Та й археологічні розкопки переконливо показали, що білоруський Несвіж зразка початку XV століття був невеликим селом без оборонних споруд та не міг бути основою для формування багатого роду литовської шляхти.

Середньовічний замок у місті Несвіжі (Мінська область, Білорусь). За «білоруською» версією міг бути родовим гніздом князів Несвізьких.

Прибічники українського місця розташування давнього Несвіжу наголошують на тому факті, що уся діяльність перших Несвізьких та їх нащадків тісно пов’язана із Волинню і Поділлям. До того ж недалеко від Луцька розташоване село Несвіч, яке багате на археологічні знахідки та поблизу якого можна спостерігати залишки городища і оборонних споруд. Але проти версії луцького походження Несвізьких теж є аргументи, які полягають в тому, що, як мінімум, із XVI століття цим поселенням володів інший шляхетський рід. А, починаючи із 1545 року, у якості його власників, неодноразово згадуються дрібні шляхтичі Несвіцькі, які мали право збирати тут мито. С. Каламбет стверджує, що є маловірогідним той факт, що «князі Несвізькі-Збаразькі, одні з найзначніших магнатів Волинської землі, допустили перехід свого родового гнізда у власність відносно дрібних шляхтичів».

Історик, у свою чергу, висуває власну версію розташування родового гнізда Несвізьким на прикордонні Волині та Поділля. Дослідник звернув увагу на одне із історичних джерел, а саме «Хроніку» Яна Длугоша, зокрема, про опис подорожі короля Владислава-Ягайла зі Снятина на молдавському кордоні до Литви у 1415 р. Зацитуємо текст С. Каламбета повністю –

«Тут перераховано наступні пункти, через які пролягав шлях Ягайла: Камінець (Подільський) – Смотрич – Nyeszwyecz (за іншим кодексом – Nieswiesz) – Кремінець – Райсько-Садове – Турійськ – Кобрин – Мито – Волковиськ – Василішки – Єйшишки – Троки. З двох варіантів написання назви міста, що нас цікавить, правильним напевне є другий; в останньому виданні Длугоша, яке мало метою «відтворити найбільш аутентичний текст, опертий на підставі списків, близьких до автографа», назву перекладено як «Nieśwież». Жодних підстав припустити у Длугоша якусь помилку ми не маємо, оскільки місцезнаходження більшості названих ним пунктів є добре відомим, і воно повністю і послідовно відповідає маршруту з Молдавії до Литви. Добре відомо, що стосовно доби правління Ягеллонів Длугош широко використовував матеріали королівської канцелярії, звідки, очевидно, походить і опис подорожі Владислава-Ягайла 1415 р. Отже, слід визнати, що південний Несвіж припинив своє існування ще у XV ст., скоріш за все внаслідок татарських набігів. (Подібна доля спіткала, наприклад, подільський замок Ров, центр окремого повіту: після татарського розорення 1452 р. він знаходився «у цілковитому запустінні», й лише у 1538-1539 рр. був відновлений королевою Боною, але вже під новою назвою Бара). Накладаючи маршрут Ягайла на сучасну карту, слід визнати, що після верхів’їв р. Смотрич він неминуче пролягав через Волочиський район Хмельницької області».
Ян Длугош (1415-1480) – католицький священик та історик. Автор «Хроніки», у якій згадується поселення Несвіж на Волині.

У якості ідеального претендента на роль південного розташування міста Несвіжа, на думку С. Каламбета, підходить теперішнє село Маначин, в межах якого виявлено городище, яке датується XIV – XV століттями. Тобто тим часовим періодом в якому проходило становлення роду Несвізьких. Розорене татарськими набігами поселення могло близько сотню років лежати у руїнах та відновитися вже від іншою назвою. Окрім хронології, у якості аргументів на користь Маначина-Несвіжа наводиться його розміщення на півдорозі між Смотричем та Кременцем; тривала приналежність його роду Вишневецьких, який був гілкою роду Несвізьких; формуванням на початку другої половини XVІ століття навколо Маначина волості. Також не слід відкидати і той факт, що основна адміністративно-господарська активність роду Несвізьких велася у трикутнику між містами Збараж-Хмільник-Вінниця, в який і потрапляє Маначин.

В’їзд до старовинного села Маначин на Волочищині, яке, за однією із версій, могло бути родовим замком князів Несвіцьких.
Охоронний знак на пам’ятці археології – середньовічному городищі в Маначині. Розташований на території приватного помешкання.

В цілому погоджуючись із аргументами історика С. Каламбета, який, на жаль, не зовсім добре володіє історією нашого краю, слід відмітити, що в якості ще одного претендента на роль Несвіжа може виступати і розташоване на Збручі село Ожигівці – дуже давнє історичне поселення на території Волочищини, яке у період XV-XVІІІ століть, не поступалося (а деколи і переважало за своїм значенням) і Волочиську, і Маначину. Як зазначає дореволюційний дослідник історії Волині Микола Теодорович –

«Местечко это некогда было укрепленным местом (крепостцею), как это видно из валов, еще и до сих пор сохранившихся. Оно было довольно многолюдным и значительными. В начале XVII века оно было опустошено татарами и с тех пор не поднялось. Основано оно было князем Петром Владиславовичем Збаражским в первой половине 16 века., названо было им Новым Збаражем в отличие от соседнего за Збручем Старого Збаража и сделалось средоточием огромной волости, слагающейся из нескольких десятков сел, с местечком, приходским костелом и вооруженным замком на полуострове, омываемом с трех сторон водами Збруча. … В описи Кременецкого замка от 1545 г. сказано, что Кременецкие мещане жаловались составителям описи на побор новых необычайных пошлин, между прочим, «у Збаражи, у Волочищах и у Вжиговцах князь Михайло Збаражский и з маткою от воза по два гроши берут»».
Руїни Ожиговецького замку, що перебував у власності князів Збаразьких. Село Токи Тернопільського району. Сучасний вигляд. Фото І.Поліщука.

Як можна судити із цього тексту, найбільшого свого розквіту містечко Ожигівці отримало до свого розорення татарами на початку XVII століття; було воно центром великої волості, яка перебувала у власності князів Збаразьких – ще однієї гілки роду Несвізьких; мало свої укріплення, а згодом і кам’яний замок, оточений водою; окрім того, воно розташовуване на давньому торговому шляху між Збаражем та Хмільником (які були у власності Несвізьких). Тобто, у Ожигівців наявні усі ті ж самі ознаки що і у Маначина щоб ототожнюватися із давнім Несвіжем. Втім, якісь додаткові аргументи стосовно можливості поставити знак рівності між Ожигівцями чи Маначинським городищем з давнім Несвіжем, здається, можуть дати лише археологічні розкопки.