Подвиг бронебійника Худякова у Волочиську: запитань більше, ніж відповідей

_{автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук}

Підготовка цієї статті ставила за мету ознайомлення широкого кола зацікавлених читачів із новими, досить несподіваними обставинами подвигу Героя Радянського Союзу Миколи Худякова, які він здійснив у боях за наше місто. Адже обставини та події, які простежуються в розсекречених історичних документах, дуже відрізняються від офіційної історіографії, яка базується на висвітленні цього подвигу в контексті радянської парадигми. Я, як автор, свідомий того, на який тонкий лід заходжу у цій своїй публікації та відразу хочу зазначити, що не ставлю під сумнів мужність, відвагу та героїзм М. Худякова, як і будь-якого солдата, який чесно виконував свій військовий обов’язок. Але наявні факти та документи переконливо свідчать про те, що події навколо постаті Миколи Худякова розвивалися зовсім в іншому ключі. У своєму дописі не намагаюся здійснити ревізію офіційної версії, а, у першу чергу, донести до широкого загалу інформацію із нових історичних джерел – донесень бойових частин, нагородних листів, газетних публікацій воєнної доби. Висновки нехай робить допитливий і небайдужий читач.

У такій же послідовності наведемо їх у межах нашого допису.

Ось що пише газетна публікація:

«Наш підрозділ протитанкових рушниць спільно зі стрілецькими частинами знаходився в обороні на правому фланзі містечка Фрідріхівка. Танки типу «Тигр» та німецькі автоматники безперервно атакували нас. Ось і на нашу ділянку оборони пішли «Тигри». Я добре замаскувався і підпустив один німецький танк до ста метрів до себе. Машина йшла прямо на мене, я вистрілив, але куля потрапила в лоб і не пробила броню. Другий раз потрапив у башту і заклинив її. Все ж «Тигр» продовжував наближатися до окопу. Після третього пострілу танк зупинився. Із нього почали вискакувати танкісти. Із ними наші автоматники справились. Це була моя перша зустріч з «Тигром», і я ще боявся, що рушниця не візьме його.
Іншого разу «Тигр» стояв на вулиці. Вирішив піднятися на горище будинку, звідки мені прекрасно видно було верх моторної частини. Я добре прицілився і вистрілив. «Тигр» загорівся, фашистів, які вискочили, я вбив з автомата. На цей раз я вже впевнено стріляв зі своєї рушниці, бив впевнено, вибираючи слабкі місця німецької машини.
Із третім танком зустрівся на вулиці, яка вела до нашого штабу. Командир взводу наказав мені висунутися вперед та відкрити вогонь. Я причаївся за кутом будинка і, коли «Тигр» наблизився до мене на 70 метрів, прицілився в башту. Танк продовжував йти. Він помітив мене та вистрілив з гармати. Мене легко поранило. Змінив позицію. Заляг в іншому кінці будинку, замаскувався. Тепер танк був на відстані 30-40 метрів, я ретельно прицілився в гусеницю і перебив її. «Тигр» завмер поперек вулиці та перегородив шлях іншим. Так було вдалося уникнути небезпеки, яка загрожувала штабу».

А ось як подвиг Миколи Худякова відображено у нагородному листі:

«Гвардії молодший сержант т. Худяков відмінний бронебійник. Усі завдання виконував з оцінкою відмінно, високо дисциплінований, виконавчий, підтягнутий молодший командир, користується великим авторитетом серед особового складу батальйону та особливо серед підрозділу бронебійників. У боях за станцію Фрідріхівку навідник Худяков, перебуваючи з ротою протитанкових рушниць на правому фланзі оборони, зазнавав безперервних атак танків типу «Тигр» та автоматників ворога. Один танк «Тигр» вирішив зім’яти оборону, підійшов на близьку відстань до переднього краю та прямою наводкою почав вести сильний вогонь. Тов. Худяков, зневажаючи небезпеку, поповз до «Тигра» і з відстані 70 метрів пострілом з протитанкової рушниці заклинив башту танка. Танк був позбавлений можливості вести вогонь.
Другий танк типу «Тигр» був уражений тов. Худяковим пострілом в моторну частину з даху будинку. Чотирьох ворожих танкістів, які вискочили з палаючого танку, тов. Худяков знищив з автомата.
Третій танк «Тигр» тов. Худяков підбив на головній вулиці Фрідріхівки, коли підійшли три танки та заблокували приміщення штабу батальйону. Тов. Худяков підповз до будинку на відстань 30-40 метрів та точним прицілом, трьома пострілами перебив гусеницю передового «Танка», який загородив шлях іншим танкам та запобіг небезпеці, яка загрожувала штабу. Екіпаж підбитого танку в кількості шести чоловік був знищений тов. Худяковим із автомата.
Під час контратак, коли рота виконувала бойовий наказ, тов. Худяков діяв сміливо та відважно. Коли не було танків, він діяв як відмінний автоматник. За період боїв тов. Худяков знищив 30 солдат та офіцерів ворога. Тов. Худяков був двічі поранений, але з поля бою не пішов та продовжував знищувати фашистів. За виявлення виключного геройства та велику відданість Батьківщині клопочуся про присвоєння тов. Худякову звання Героя Радянського Союзу»

Наш історичний детектив потрібно розпочати з маленької краєзнавчої сенсації – згідно архівних нагородних документів, за результатами бойових дій в районі Фрідріхівки-Волочиська, майбутній Герой Радянського Союзу взагалі не був представлений до нагород – ні до орденів, ні до медалей.

Відразу після боїв, по «гарячих» слідах від 29-ої гвардійської мотострілецької бригади 10-ого гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу в якості претендента на звання Героя було заповнено нагородний лист на командира 3-ої роти 2-ого мотострілецького батальйону, гвардії старшого лейтенанта Федора Трунова, який врешті-решт отримав орден Бойового Червоного Прапора.

Нагородний лист на М. Худякова було підготовлено в квітні 1944 року без зазначення дати, після виходу танкового корпусу на поповнення та переформування, коли основний вал нагородження вже закінчився. Цікавий факт: в усіх публікаціях про Миколу Худякова зазначається, що він по батькові – Олександрович, хоча в нагородному листі помилково записано Олексійович. При проходженні нагородного листа по інстанціях, командир 10-го гвардійського танкового корпусу, генерал-майор Євтихій Бєлов своєю рукою виправив назву нагороди із «Герой Радянського Союзу» на «орден Леніна». Мабуть у нього були вагомі підстави це зробити. Але військова Рада 4-ої танкової армії погодила присвоєння звання Героя.

• 

Ще одним свідченням того, що про подвиги Миколи Худякова у цей період ніхто нічого не знав, або ж, які мінімум, не згадував, є публікація «Будьте такими, как гвардейцы» в газеті «Сталинский ударник», від 06 травня 1944 року, яка видавалася на Уралі в Очерському районі Пермської (тоді вона називалася Молотовська) області. У цій публікації описувалися подвиги добровольців-уральців в боях «за одну железнодорожную станцию» та «важный населенный пункт» в яких легко можна впізнати залізничну станцію Волочиськ та містечко Фрідріхівку. У публікації наводиться подвиг екіпажу танкістів Григорія Чесака, до складу якого входило три добровольці-уральці, згадується героїчна загибель самохідника Василя Казаковцева (до речі, теж представленого своїм командуванням до звання Героя Радянського Союзу, але нагородженого орденом Вітчизняна війна І ступеня (посмертно)), наводяться факти поранення героїчної комсомолки-санінструктора Антоніни (Тосі) Прожеріної. Але нічого немає про подвиг вісімнадцятирічного комсомольця з Челябінської області Миколи Худякова, хоча, як підказує логіка, його бойова результативність дорівнює результативності танкового екіпажу Григорія Чесака (по три підбитих німецьких важких танки!!!). Про подвиг бронебійника-одинака мав би знати весь Урал, а його ім’я мало би бути першим в переліку уральських добровольців.

• 

Як відомо «диявол ховається у деталях», і навіть побіжного вивчення наявних історичних матеріалів та документів, які стосуються як боїв за Фридрихівку, так і особливостей ведення бойових дій у ІІ Світовій війні формують низку запитані та сумнівів, які доцільно навести в межах цього допису:

• протитанкові рушниці, як ефективний засіб боротьби з ворожими танками дуже добре себе зарекомендували у 1941-42 роках, коли німецькі танки не мали товстої броні. Масовий обстріл з протитанкових рушниць в бічні та кормові проекції німецької бронетехніки, її оглядові щілини, гусениці, катки, люки давали потрібний ефект, виводячи ворожу техніку та її екіпаж з ладу, або ж взагалі знищуючи. Із зростанням броньованого захисту танків, їх обладнання спеціальними захисними екранами від обстрілу, появою реактивних гранатометів, ПТР змінили своє функціональне призначення, ставши вагомим засобом боротьби з ворожими снайперами, бронетранспортерами, дзотами, в ході боїв у населених пунктах вони дозволяли «дістати» ворога, який засів за стінами будівель та споруд. В контексті ж протитанкової боротьби, для чого вони і були власне створені, на початок 1944 року, ПТР повністю втратили своє значення та мали радше символічне значення. Більш того, товсту броню німецьких «Тигрів» не могли пробити танкові гармати, а що вже говорити про ПТР! Щоб не бути голослівним наведемо бойове донесення 61-ої гвардійської танкової бригади в ході боїв за Фрідріхівку від 12-00 год, 08.03.1944 року: «1.…Застосовуються виключно танки «Тигр» та самохідки «Фердинанд». Танки підтримуються автоматниками. 2. З огляду на малу ефективність бронебійних снарядів по «Тиграх», створені винищувальні групи з пляшками бензину для знищення танків ворога…». Погодьтеся, звучить дуже сильно – командир танкової бригади збирається відбиватися від ворожих танків «коктейлями Молотова»;

• розрахунок протитанкової рушниці складається із 2 бійців – навідника та заряджаючого, в обов’язки якого входить перенесення боєзапасу до ПТР, її заряджання на полі бою, оборона навідника від ворожої піхоти, перенесення ПТР на марші. Чому ніде не згадується про напарника М. Худякова і чи був він взагалі, і якщо був тоді чи був він теж відзначений нагородами?;

• із тексту можна зрозуміти, що М. Худяков озброєний протитанковою рушницею та автоматом. Радянські війська використовували такі рушниці калібром 14,5 мм двох типів: однозарядну ПТР системи Дегтярьова, яка називалася ПТРД (вага із патроном 17,5 кг, довжина 2 метри) і п’ятизарядне ПТР системи Симонова ПТРС (вага із патроном 22 кг, довжина 2,1 метра).

Також потрібно додати і автомат ППШ (вага із ріжковим магазином 4 кг, із дисковим 5,3 кг). Тобто вага озброєння, яке доводилося носити на собі бронебійнику, могла коливатись від 21,5 кг до 27,3 кг. І це без врахування запасних патронів до ПТР та до ППШ! Цікаво, як із такими важкими негабаритними речами можна пересуватися одному на полі бою, змінюючи позицію та підбираючись до цілі?;

• у першому танку знаходилося чотири танкісти, у другому – шість танкістів, усіх їх Худяков знищив із автомата. Але, справа в тому, що екіпаж німецьких танків, починаючи із танка типу Т-3 та закінчуючи важким танком Т-6 «Тигр» складається із 5 (п’яти) танкістів;

• абсолютно неправдоподібною є історія про те, що усі (!) танкісти із підбитих Худяковим танків вискакують на вірну смерть під влучні автоматні постріли бронебійника. Сама логіка виживання в підбитому танку підказує, що поки одна частина екіпажу вивчає і усуває пошкодження, інша частина – усіма доступними їй способами забезпечує їй захист;

• першому танку, із яким зустрівся в двобої бронебійник, кулею ПТР заклинило башту, що дало підстави зарахувати його до категорії «підбитий». Із цим не можна погодитись, адже заклинена башта танка перетворює його на самохідну гармату, він лише не може повертати башту, але може стріляти з гармати (довертаючись на ціль всім своїм корпусом), кулеметів, давити ворогів гусеницями. Та й саме пошкодження усувається на полі бою, кількома ударами кувалди, якими вибивають кулю ПТР, яка перешкоджає башті обертатися;

• історія з другим «Тигром» теж викликає сумніви, адже протитанкова рушниця на відстані до 100 метрів пробивала броню до 40 мм, за умови, що вдаряється під прямим кутом (90°). Починаючи із зими 1944 року, верхня броня важких німецьких танків «Тигр» якраз і становила 40 мм та теоретично могла бути пробитою із ПТР. Але тут слід пам’ятати, що стріляв Худяков із горища, тобто під гострим кутом, із ймовірністю рикошету кулі в 99,999%. Якщо припустити, що підпаленим танком був не «Тигр», а середній танк Т-4 із бронею у верхній частині у 20 мм, то тоді все стає на свої місця – таку ворожу машину можна підбити;

• цілком правдоподібна історія із третім підбитим танком, якому було перебито гусеницю, але потрібно зважувати на те, що для того щоб зробити три прицільні постріли з протитанкової рушниці необхідно близько 30 секунд. Важко повірити, що перебуваючи від танка на відстані 40 метрів бронебійник міг залишитися не виявленим ворогом;

• чому так довго нагородний лист ходив по інстанціях – подвиг здійснено у березні, нагородний лист заповнено у квітні, Військова рада 4-ої танкової армії погодила його 7 травня 1944 року, присвоєння звання відбулося 23 вересня 1944 року, через шість з половиною місяців після події. Тому ж Григорію Чесаку звання було присвоєно 24 травня 1944 року, через два з половиною місяці. До речі, в цей же самий день, звання Героя було присвоєно за бої під Кам’янець-Подільським артилеристу, командиру взводу 29-ої гвардійської мотострілецької бригади гвардії молодшому лейтенанту Я. Хардікову. До речі, з врахуванням бюрократичної логіки, саме Якова Хардікова слід вважати першим Героєм Радянського Союзу 10-ого гвардійського Уральського танкового корпусу, оскільки його прізвище йде попереду прізвища Чесака у алфавітному списку.

У підсумковому зведенні штабу 29-ої гвардійської мотострілецької бригади чітко зазначено, що протягом боїв за Фрідріхівку бригадою із ПТР підбито 3 (три) середні танки ворога (а це – танки типу Т-4) і 3 автомобілі. Ні про які три важких танки «Тигр», які підбив бронебійник, мова у зведенні, яке підготовлене, відразу після боїв мова не йде. Окрім того, якщо припустити що ці три середні танки підбив М. Худяков, то виникає логічне запитання – а чим були зайняті інші бронебійники 29-ої гвардійської мотострілецької бригади, яким був їхній вклад у перемогу над ворогом під час боїв у Фрідріхівці?

• 

Серед архівних матеріалів за бої у Фрідріхівці є нагородний лист на Костенка Миколу Олексійовича, однолітка М. Худякова та бійця-бронебійника цього ж батальйону, в якому командир батальйону просить про нагородження його орденом Слави ІІІ ступеня (мінімальний рівень престижності серед радянських бойових орденів) за підбиті два «Тигри» протягом трьох днів боїв за Фрідріхівку. Ось тут напрошується ще одне запитання: чому така величезна прірва у нагородженні між підбитими Костенком двома та підбитими Худяковим трьома танками?

Читаючи опис подвигу та аналізуючи його, складається враження, що спочатку було опубліковано газетну статтю, метою якої була популяризація бойового досвіду бронебійників та підтримка думки про те, що ПТР – це дієвий засіб проти важких танків ворога, а потім, на її основі, заповнено нагородний лист. Враховуючи те, що нагородний лист на М. Худякова було заповнено у квітні 1944 року після виходу корпусу з боїв, бажання командира корпусу знизити рівень нагороди до ордена Леніна, можна припустити, що нагородження М. Худякова було здійснено не за фактом подвигу, а за принципом рознарядки, коли у військову частину приходить дозвіл на нагородження певної кількості військовослужбовців визначеною кількістю орденів та медалів. Не малу роль у нагородженні зіграло і те, що у свої 18 років М. Худяков вже був членом партії (про це є запис в нагородному листі).

Ще однією причиною, чому відбулося нагородження так пізно, може стати факт відмови від присвоєння звання Героя Радянського Союзу командиру роти 29-ої гвардійської мотострілецької бригади Ф. Трунову. Цілком можливо, що у зв’язку із цією обставиною, від мотострільців була терміново підібрана інша кандидатура – бійця, який себе добре проявив у бою, але не був відзначений урядовою нагородою.

Як правило, в таких рознарядках зазначалися вимоги до потенційних кавалерів орденів та медалей, наприклад, молодший командир, доброволець, член партії, не нагороджений урядовими нагородами, гарно проявив себе в боях тощо. Після чого підбирається відповідна кандидатура на яку готуються нагородні матеріали, в які вписуються всі мислимі та немислимі подвиги претендента. До речі, вставка про знищених 30 німецьких солдатів та двічі поранення (хоча сам М. Худяков в статті пише, що був легко поранений лише раз) та відмова покинути поле бою – це з цієї «опери» надмірної героїзації. Вочевидь, кандидатура Миколи Худякова ідеально підходила під вимоги нагороди, що і стало вирішальним для присвоєння звання Героя Радянського Союзу.

На завершення цього допису, прошу шановного читача, який прочитав його до кінця, ще раз переглянути перший абзац публікації.