Автор тексту – Володимир Матусяк, історик
Кілька хвилин я прискіпливо придивлявся до цього фото. І раптом відчув певне дежавю: це Волочиськ, і місце мені добре знайоме…
Світлина була зроблена понад століття тому, у чи не найдраматичніший період нашої історії. Автора мені так і не вдалося встановити, але на одному з сайтів під нею був підпис: «Армія УНР перед форсуванням річки Збруч».
Вже проскановане фото – не найкращої якості, але все ж давайте поглянемо разом. Грунтовою дорогою рухаються бійці: піші та на підводі із гарматою. Ліворуч від них – високі пагорби. Причому складається враження, що у верхньому куті пагорб ніби роздвоюється і, як мені здалося, має біле забарвлення. Праворуч від підводи – поросла травою виїмка. Місце розвороту підводи здалося мені перехрестям двох стежок: війська повертають ніби збоку, а пряма стежка має більш виражений світлий відтінок. І взагалі промайнула думка, що дорога, якою пересувається підрозділ, – «біла» на вигляд.
Про події 18-21 листопада 1920 року ми уже писали у публікації «Останні бої армії УНР: через Волочиськ – на чужину». Саме у нашому містечку завершився бойовий шлях боротьби Дієвої армії Української Народної Республіки проти московських більшовицьких окупантів. Під тиском більш чисельних сил ворога українське військо Симона Петлюри змушене було переходити через прикордонний Збруч на правий берег. Про це існувала попередня домовленість із польською стороною. Далі наших бійців чекали інтернування у таборах та еміграція.
Зі спогадів учасників переходу відомо, що основними пунктами відступу були Волочиськ та Ожигівці. Отже, на знайденому фото – наша місцевість.
Моє інтуїтивне відчуття виникло тому, що колись через краєзнавчу цікавість, самостійно чи з друзями, багато разів прогулювався цією місциною. Спробую пояснити. Перша подібність із фото – пагорби. Вони розташовані паралельно до течії Збруча і починаються від підошви на північно-західній околиці сучасного «царського села» (маю на увазі місце, де спускається стежка від ДОТа часів Другої світової, котрий нині перетворився на стихійне сміттєзвалище). Далі ця грунтова дорога простягається якраз в сторону сучасного мосту на межі з Підволочиськом. І пагорби, уже значно порослі деревами та кущами, дійсно по руху до мосту будуть ліворуч, як на фото.
Другий важливий момент – «світла дорога». Місцеві знають, що названі стежка та пагорби мають білий відтінок через глинистий та вапняковий склад грунту. У випадку пагорбів цей відтінок приховує трава. Але в середині шляху, навпроти джерела та футбольного майданчика, нині можна чітко побачити «голу» скелю. По суті, коли йдеш до мосту – ліворуч тебе послідовно будуть розташовані три пагорби. До речі, сама дорога і на фото, і тепер – зигзагоподібна, тобто тягнеться «змійкою».
Мої здогадки несподівано підтвердив колега і товариш Іван Поліщук, який знайшов на панорамному фото Волочиська початку XX ст. ту саму дорогу до мосту, оскільки вона виділялася світлим відтінком.
То де ж саме зроблене історичне фото? Тут, як мені здалося, слід орієнтуватися на перехрестя. Вздовж стежки є два перехрестя. Перше з них – на початку руху, під сучасними будинками по вулиці Бузковій, де збігаються стежка низинним берегом Збруча і та, котра спускається від згаданого вище ДОТа. Місце вражаюче подібне. Але коли порівняти з сучасним фото, то пагорб здається тепер значно нижчим. Звичайно, за сто років рельєф місцевості міг змінюватися (наприклад, через вимивання чи вивітрювання).
Але більш вірогідним місцем на світлині, на моє переконання, є перехрестя перед «третім» пагорбом, на якому розташована ЛЕП. Розгледіти перехрестя тепер досить складно через траву, але тут збігаються наша основна дорога до мосту (прямо) та стежка, яка спускається від сучасної вулиці Глібова (ліворуч). Пагорб у цьому місці значно вищий і загалом дуже подібний до зображеного на фото. Хоча характер місцевості змінився: тепер пагорб покривають високі дерева і кущі.
Висновок: українські війська у 1920 році відступали до прикордонного мосту саме цією дорогою, оскільки пагорби слугували природним прикриттям від ворожого вогню. У цей час, як відомо, артилеристи та кіннотники прикривали відхід на вулицях самого містечка Волочиськ (сучасний мікрорайон Волочиськ-1).
Під час пошуку інформації на цю тему я звернув увагу на певну загадкову неточність. В одному з інтерв’ю щодо подій листопада 1920-го провідний український фахівець з питань Визвольних змагань, якого я дуже поважаю, сказав наступне: «Основна частина українських військ переходила Збруч в районі Підволочиська. Частина переходила в районі Оріхове-Токи.».
А що це за Оріхове? У нашій місцевості є с. Оріховець Підволочиської громади, розташоване значно південніше Токів. Але назви Оріхове тут не існує. І тоді я згадав коментар одного з наших читачів, котрий звернув увагу на позначення картографами села Ожигівці під польською назвою Orzechowce. Orzech у перекладі – «горіх». Дослідник, мабуть, користувався польськими джерелами, а тому неточно переклав назву села як Оріхове. Бо Ожигівці розташовані на лівому березі Збруча навпроти Токів, а тому перехід військ УНР відбувався саме тут.
Залиште Ваш коментар