Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро історію краюПро місто

Якою була Волочищина у 1629 році

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

Серед історичних джерел, які мають особливу цінність для дослідників нашого краю неодмінно слід виокремити працю «Залюднення України перед Хмельниччиною. Волинське воєводство», яка вийшла друком у Києві в 1931 році накладом у 1000 примірників. ЇЇ автором став відомий український історик, архівіст, педагог і краєзнавець, дослідник історії Волині, уродженець міста Старокостянтинова Олексій Іванович Баранович (1892-1961 рр.).

Баранович О.І.
1892-1961 рр.

У своїй роботі дослідник на основі польських архівних джерел зробив вдалу спробу дати оцінку демографічного, а відтак й економічного потенціалу Волинського воєводства Речі Посполитої.

Волинське воєводство охоплювало територію нинішньої Рівненської області (без північної її частини, яка належала Великому князівству Литовському), більшої частини Волинської області (також без північної її частини, приналежної до того ж князівства), північної частини Хмельницької і Тернопільської та південно-західної частини Житомирської областей. До осені 1791 року воєводство поділялось на три повіти: Володимирський – на північному заході, Кременецький – на півдні й Луцький – між ними.

В якості відправного пункту своїх наукових пошуків вчений взяв один із найважливіших податків тогочасної Польщі – «подимне», в основу якого у якості об’єкта оподаткування було покладене поняття «дим», під яким розумілася житлова споруда, де мешкали люди. Детальний порядок справляння подимного було запроваджено рішенням Вального сейму (найвищого законодавчо-представницького органу Речі Посполитої, аналогу нашої Верховної Ради) від 20 лютого 1629 року, де зазначалося:

«Бажаючи задовольнити потребу Речі Посполитої в збиранні грошей з якнайменшим обтяженням на підпирання війни, між іншими способами ухвалюємо, щоб міста, містечка наші, духовних і стану шляхетського людей, як і села загалом всі давали податки таким способом. – У містах головніших міщани від кам’яниць більших мають давати по злотих 3, від менших по злотих 2…, а від хаток, які бувають при місті, по півзлотого; на передмісті також від більших хат шинкових по злотих 2, від менших хат – по півзлотого… У містечках менших від кам’яниць більших і хат шинкових по злотих 2, від менших хаток – по півзлотого. – А з містечок, піддані яких як хлопи роблять польові роботи на панів, також з інших містечок менших, котрі жадними купівлями не бавляться, також з сіл усіх… піддані від кожної хати, як великої, так і малої мають давати по півзлотого. Млини, папірні, кузні, гути і інші всі доми, в яких люди мешкають, мають належати до тих самих податків і платити по півзлотого».

Провівши без перебільшення титанічну роботу з аналізу архівних документів щодо сплати подимного у 1629 році, О. Баранович прийшов до висновку, що кількість «димів»-домоволодінь, які сплачували цей податок складала у Волинському воєводстві 108,46 тисяч (зокрема, у Луцькому повіті – 60,658 тис., у Кременецькому повіті – 33,884 тис., у Володимирському повіті – 13,918 тис.). Взявши за основу середню кількість мешканців 1 диму за 6 осіб, вчений отримав розрахункову величину мешканців воєводства, яка склала 650,760 тисяч осіб. Звісно цифра ця приблизна, але несе в собі певне обґрунтування. Поділивши це число на загальну площу території (41,6 тисяч квадратних кілометрів), він отримав середню густоту населення, яка становила приблизно 15,7 осіб на квадратний кілометр, що відповідало показнику тодішньої Данії чи Шотландії (15-16 осіб на квадратний кілометр), було більшим ніж у Пруссії (приблизно 13 осіб), але менше ніж в Англії (36 осіб) чи Франції (45 осіб).

Своєї особливої цінності ця наукова праця набуває в силу того, що О. Барановичем було узагальнено та впорядковано в табличній формі населені пункти Волинського воєводства із поділом їх на повіти й волості (найнижчі адміністративно-територіальна одиниці, із яких складалися повіти, аналог сучасної територіальної громади) та із зазначенням кількості димів.

Більшу територію сучасної Волочищини, за винятком її східної частини та кількох сіл на півдні, дослідник відніс до складу Кременецького повіту Волинської воєводства. Таке включення носить дискусійний характер, не підтверджується тогочасними географічними картами та відсутністю одностайності думок в самих дослідників Волині, про що вже йшла мова в одній із наших попередніх публікацій «Волочиськ: Волинь чи Поділля?».

Як бачимо з таблиці, населені пункти сучасної Волочищини входили до 4-ох волостей Кременецького повіту Волинської воєводства. При цьому, як не дивно, найменшим волосним центром в цьому переліку за кількістю димів-домоволодінь був Волочиськ – 198; а найбільшим були Ожигівці – 503. Почесні друге та третє місця займали з великим відривом від Волочиська, відповідно, Базалія (433) і Маначин (301).

Назва волосного центраКількість димівОрієнтовна чисельність населення
Волочиськ1981188
Маначин3011806
Базалія4332598
Ожигівці5033018
Волосні центри, до яких входили населені пункти Волочищини

Така ситуація, на мій погляд, обумовлювалася тим, що Базалія та Ожигівці знаходилися на тогочасному великому торговому шляху, або, як зараз модно говорити, логістичному коридорі. У випадку ж Маначина вирішальну роль відігравало його розташування з огляду на можливість оборони від татарських набігів: болотиста місцевість, де знаходилося містечко, вкрай несприятлива для штурму ворожої кінноти. У випадку ж Волочиська (нагадаю, що зараз це мікрорайон «Волочиськ-1»), який розташовувався на плато (підвищенні) над річковою долиною Збруча, вразливою ділянкою його оборони була рівна місцевість на схід та південний –схід – в сторону сучасного центру міста та залізниці.

Для розгорнутої характеристики волостей необхідно провести їх більш детальний аналіз та поділитися власними міркуваннями.

Назва населеного пунктуКількість димівОрієнтовна чисельність населення
Всього у волості, в тому числі:10296174
Жеребки старі (нові?)29 чи 19174
Чухелі старі22126
Чухелі нові20120
Шмирки і Зозулинці Великі116696
Попівці848
Базалійська волость (28 населених пунктів)

Базалійська волость об’єднувала в собі частину сучасних населених пунктів колишніх Волочиського, Теофіпольського та Красилівського районів. Прикметно, що центр волості – Базалія, що знаходилася на торговому шляху із Збаража на Хмільник, в цей час відігравала набагато більшу роль та була важливим форпостом Речі Посполитої у протидії татарським навалам. Щонайменше 5 сіл північно-східної частини Волочищини входили до складу Базалійської волості: двоє сіл із назвою Жеребки старі і Жеребки нові можна пов’язати із сучасними селами Жеребки Великі і Жеребки Малі (проте, не зрозуміло які із них у наш час стали Великими, а які Малими), у той час як двоє сіл – Чухелі старі і Чухелі нові – дають простір для роздумів: або ці села були поряд і в подальшому злилися в один населений пункт, або одне із них нам зараз відоме під іншою назвою (наприклад, Лонки або Богданівка, хоча претендентом може бути будь-який сусідній населений пункт). Кількість димів у селі Шмирках дано сумарно із димами у сусідньому селі Зозулинці Великі – 116, що може свідчити про сталі та тривалі історичні зв’язки цих населених пунктів та сприятливі умови для проживання на фоні інших сіл волості, де чисельність димів не перевищувала 40.

Князь Владислав Домінік, власник Базалійської волості
Художник Бартоломео Стробель, 1635 рік

Власником волості на підставі спадкового права, або, як тоді називали, «дідичем» був Домінік, князь Заславський; посесором (орендарем чи управителем) – Станіслав Трацевський.

Назва населеного пунктуКількість димівОрієнтовна чисельність населення
Всього у волості, в тому числі:10753240
Ожигівці5033018
Соболівка1272
Янківці (Яхнівці?)52312
Почапинці318
Ожиговецька волость (16 населених пунктів)

Ожиговецька волость цікава тим, що до її складу входили лише 2 (чи, можливо, 3) населені пункти Волочищини. Це власне саме містечко Ожигівці, яке нараховувало майже половину всіх димів волості – 503 (вони розподілялися наступним чином: у Старому місті – 22; у Новому місті – 394; у передмісті та на фільварках – 87). Ще одним населеним пунктом, яке точно матиме в майбутньому волочиську «приписку» стало село Соболівка. Серед переліку волосних сіл вказано й досить великий населений пункт Янківці, яке із 100% ймовірністю можна ідентифікувати як Яхнівці. Скоріш за все ми тут маємо проблему передачі інформації, коли назву села у польських документах адаптовано, свідомо чи несвідомо, під польську мову.

Населений пункт Почапинці на карті Шуберта 1860року
Місце розташування Почапинців (червоний прямокутник) станом на 2022 рік

Населений пункт Почапинці (3 дими та 18 осіб станом на 1629 рік) в цій місцевості на сьогодні відсутній. Хоча карті Шуберта (топографічна зйомка велася протягом 1821-1840 років), надрукованій у 1860 році його позначено на лівому березі Збруча як хутір між Соболівкою та Просівцями. Сьогодні на цьому місці пустка, а це, вірогідно, свідчить про те, що колись тут мешкали люди.

Решта ж сіл Ожиговецької волості – це окремі населені пункти правобережжя Збруча у сучасній Тернопільській області (Голодьки, Кошлаки, Кошлачки, Гнилиця мала, Гнилиця верхня, Москалівка, Білозірка нижня, Білозірка верхня), а також села Теофіпольського району (Шибена, Колесець, Гаврилівка, Медисівка; назви наведені із збереженням орфографії першоджерела).

Князь Юрій Збаразький, власник Ожиговецької та Волочиської волостей

Власником волості на підставі спадкового права названий князь Збаразький, каштелян Краківський. На той час каштеляном Кракова (призначеним від імені короля управителем міста та прилеглої території) протягом 11 років, із 1620-го по 1631-ий, був князь Юрій, останній із роду Збаразьких, по смерті якого чоловіча лінія цього магнатського роду перервалася. Відсутність прізвища посесора (за умови, що його не забув зазначити О. Баранович) може свідчити про те, що волость перебувала у прямому князівському підпорядкуванні.

Назва населеного пунктуКількість димівОрієнтовна чисельність населення
Всього у волості, в тому числі:8905340
Маначин3011806
Янушівці20120
Бальківці42252
Писарівка1272
Рабіївка36216
Зеленівка17102
Кривачинці1590
Війтівці28168
Порохня530
Баглаївка212
Озеряни129804
Третинники1060
Коростова34204
Дорофіївка55330
Вовчківці31186
Пеньківці26156
Прозівці1696
Polovka29174
Кушнірівка1484
Клинини19114
Курилівка49294
Маначинська волость (21 населений пункт)

Аналіз населених пунктів Маначинської волості дозволяє зробити висновок про більш рівномірний розподіл димів і поселень, які розташовувалися від теперішніх Дорофіївки, Пеньківців та Просівців колишнього Підволочиського району до Баглаїв колишнього Волочиського району. У самому волосному центрі Маначині димів було близько третини від загальної кількості, а саме містечко було більшим за Волочиськ у півтори рази, якщо брати до уваги кількість домоволодінь. На карті України, яка була виконана невідомим автором орієнтовно у 1632-1635 роках, Волочиськ і Маначин позначені як рівноцінні населені пункти – по 4 будиночки, на відміну від Чорного Острова, який позначався 3-ма будівлями та Проскурова, для означення якого було використано позначку укріпленого замку. Цікаво, що на південь від шляху Волочиськ-Маначин знаходиться лісовий масив (це район сучасних сіл Копачівка та Лозова). Про суттєву залісненість Волочищини тих часів свідчить і той факт, що від Маначина до Чорного Острова (вздовж лінії сучасних сіл Писарівка – Зелена – Криштопівка – Трительники – Баглаї – Юхимівці) площа лісових ділянок збільшується у кілька разів.

Волочиськ, Маначин, Чорний Острів і Проскурів на карті XVII століття.

У назвах населених пунктів волості спостерігається певне відхилення від сучасного звучання: Зеленівка–Зелена, Рабіївка–Рябіївка; Баглаївка–Баглаї; Третинники–Трительники, Коростова–Користова, Вовчківці–Вочківці, Прозівці–Просівці. Така ситуація може пояснюватися як тогочасними назвами цих населених пунктів, так і спотвореннями при здійсненні облікових записів писарями, які не були місцевими мешканцями. Також не слід відкидати й елементарне пошкодження архівних документів, через що їх вірне прочитання ставало проблемним. Прикладом такого запису є назва населеного пункту Маначинської волості, яка наведена у записі польською мовою – Polovka. Можна припустити що це не вірне прочитання назви села Гонорівка, згадки про яке відсутні у праці О. Барановича, але у записі латинськими літерами виглядатиме як Gonorovka. Сучасне село Іванівці позначено під своєю старою назвою – Янушівці.

Другим за величиною населеним пунктом волості, із кількістю димів у 129 одиниць, значиться село під назвою Озеряни. Особисто для мене – це історико-географічна загадка, для пояснення якої можна висловити три версії:

  1. Цей населений пункт реально існував у Волинському воєводстві та потрапив у перелік сіл Маначинської волості випадково, через помилки або укладачів-писарів, або ж самого О. Барановича під час роботи над науковою працею.
  2. Населений пункт реально існував на теренах Волочищини, був зруйнований в ході татарських набігів та уже не відродився.
  3. Озеряни – стара назва одного із населених пунктів нашого краю, який ми знаємо під новою теперішньою назвою. Відштовхуючись від кореня власної назви – слова «озера», можна припустити, що цей населений пункт розташовувався біля річки та був оточений створеними ставками, оскільки про наявність у нас великих природніх водойм-озер мені не відомо. Думаю, що такою річкою міг би стати Південний Буг, а основними претендентами на назву Озерян – сучасний Купіль. На користь цього говорить і той факт, що Купіль межує із селами Маначинської волості – Кушнирівкою і Клининами. Про те що Озерянами є село Купіль може свідчити й змістовна наближеність цих ойконімів (назв населених пунктів). В їх основі закладено поняття «вода», яка наповнює і купіль (ємність для води), й озеро (природну западину у рельєфі). Ще однією непрямою ознакою, що під Озерянами може розумітися Купіль, є кількість димів у поселенні – 129. А це на той час досить великий показник, який дозволяє зарахувати населений пункт до категорії містечок, адже немає жодного сумніву, що на той час Купіль вже був і ремісничим, і торговим містечком, розташованим на торгівельних шляхах та відігравав помітну роль у житті краю. Проте, у праці Олексія Барановича він не згадується, хоча повинен бути в обов’язковому порядку. Тому можна припустити, що у записах канцеляристів Речі Посполитої, в силу незрозумілих обставин, назва Купеля передана спотворено – не через власну назву, а через її змістовне наповнення.

Ще однією особливістю Маначинської волості стало те, що до її складу включено села, які традиційно історики відносять до Подільського воєводства (Подільської губернії) – Баглаї, Трительники, Зелена, Завалійки. Така ситуація наштовхує на думку про те, що кордон між воєводствами не був стабільним, а тому як окремі населені пункти, так і окремі волості, цілком могли переходити з одного підпорядкування до іншого.

Більша частина Маначинської волості перебувала у власності князя Костянтина Костянтиновича Вишневецького, рідного племінника засновника Запорізької Січі Дмитра «Байди» Вишневецького, менша частина – села Кушнирівка, Клинини та Курилівка – належали комусь із синів Костянтина Костянтиновича – Янушу, Юрію чи Олександру.

Назва населеного пунктуКількість димівОрієнтовна чисельність населення
Всього у волості, в тому числі:4092454
Волочиськ1981188
Поляни1696
Головчиці (?)18108
Канівка1484
Морозівка1484
Лозова1484
St. Rzia (?)1060
Супрунів (?)19114
Немиринці1484
Федірки1484
Завалійки
Курники
Кривачинці
Промна (?)
  70  420
Волочиська волость (15 населених пунктів)

За кількістю населених пунктів, які входили до складу Волочиської волості, вона не поступається своїй північній сусідці – Ожиговецькій, а от коли оцінити кількість димів і населення (1075 в Ожиговецькій проти 409 у Волочиській), то тут видно суттєву різницю у 2,5 рази. Причому у Волочиській волості аномально великий перелік населених пунктів із однаковою кількістю димів – у 5-ти із них їх нараховується по 14. Як і в Ожиговецькій волості, у Волочиській майже половина всіх димів припадає на волосний центр – Волочиськ. Для 4 сіл волості (Завалійки, Курники, Кривачинці, Промна) кількість димів зазначена сумарно – 70.

Населені пункти Голохвасти, Морозівка та Немиринці на карті Шуберта, 1860 рік

Особливістю Волочиської волості є те, що до її складу входили в якості окремих населених пунктів села, яких зараз немає на карті, або ж які змінили свою назву. Так, Головчиці – це спотворена назва села Голохвасти, яке зараз входить до складу Полян; аналогічна ситуація і з селом Морозівка – теж частиною Полян. Село Курники увійшло до складу Завалійок; у 60-их роках ХХ століття село Немиринці змінило свою назву на Мирівку. До речі, помітно велику кількість назв поселень волості, які відрізняються від сучасних назв сіл поблизу Волочиська (їх відмічено знаком питання у табличці). Якщо про Головчиці-Голохвасти і Немиринці-Мирівку ми вже поговорили, то залишаються ще три назви: Супрунів, St. Rzia і Промна.

Наберуся сміливості висловити свої міркування з приводу ідентифікації цих населених пунктів. Відштовхуватимуся від думки, що ці села повинні бути недалеко від Волочиська. Найлегше із Супруновим – це видозмінена назва села Супранівка колишнього Підволочиського району. Другий за простотою впізнаваності – населений пункт Промна, його назва співзвучна із теперішнім селом Порохня. Найважче із назвою села, яке О. Баранович залишив у його латинському варіанті написання – St. Rzi. Думаю, що збереженість архівних документів була настільки низькою, що змусила дослідника використати незрозумілий набір букв, більше схожий на абревіатуру. Але, якщо звернути увагу на перші 2 літери, то перше що спадає на думку – використання їх для позначення слова «старий», «стара», «старе». Навпроти Волочиська, через Збруч, знаходиться село Староміщина, яке у своїй назві має букву «Р» (третя за ліком приголосна) та букву «І». Усе це дає змогу зробити не безспірний (із задоволенням вислухаю обґрунтовані аргументи проти цієї версії) висновок, що населений пункт із загадковою назвою St. Rzi – це Староміщина.

У наведеному переліку населених пунктів Волочиської волості Кременецького повіту Волинської губернії зазначені села Кривачинці, Завалійки та Курники, які традиційно відносяться істориками до населених пунктів Подільської губернії. У свою чергу це може свідчити про наявні помилки (від яких ніхто не застрахований) або польських службовців, або ж О. Барановича як дослідника. До того ж хочеться звернути увагу на той факт, що села Завалійки і Промна (Порохня?) упорядником включені й до складу Маначинської волості. Усе це наштовхує на думку про необхідність обережного використання узагальненої кимось інформації та, за можливістю, перевіряти її на основі інших джерел та архівних документів.

Свій останній важливий висновок на рахунок Волочиської волості розпочну з історії Стародавнього Риму, де полководець та державний діяч Марк Порцій Катон Старший будь-які свої виступи закінчував фразою «Карфаген повинен бути зруйнований». У своїх публікаціях я неодноразово натякав, що село міського типу Підволочиськ, як окремий австрійський населений пункт, виникло наприкінці XVIII – на початку ХІХ століть після встановлення кордону по Збручу, на противагу «російському» Волочиську. Це підтверджує й перерахунок населених пунктів Волочиської волості. Підволочиська немає в цьому переліку, хоча він розташований між містечком Волочиськ та Супранівкою і, звичайно, не може не фігурувати в списку. Іншими словами кажучи, на той момент його елементарно не існувало. Відразу щиро скажу, що не ототожнюю себе з Марком Порцієм Катоном, а Підволочиськ – з Карфагеном. Хочеться навести лад у цьому краєзнавчому питанні і глянути на аргументи опонентів – архівні першоджерела, серйозні дослідження (наукові монографії і статті) та давні географічні карти регіону, де Підволочиськ згадується в період до другого розподілу Речі Посполитої (1793 рік).

Власником Волочиської волості на підставі спадкового права був князь Збаразький, каштелян Краківський, а посесором – Валентій Волоський.

На закінчення своєї публікації хочу звернути увагу читачів, що для десятків, якщо не сотень, населених пунктів, які згадуються у науковому доробку «Залюднення України перед Хмельниччиною. Волинське воєводство», яка в своїй основі містить витяги з історичних документів Речі Посполитої, 1629 рік – це рік першої згадки про такі поселення, а отже працю О. Барановича можна вважати для них «свідоцтвом про народження». Адже в історичній науці загальноприйнятим фактом є те, що датою заснування поселення зазвичай вважається час першої письмової згадки про нього.

Залиште Ваш коментар