Автор тексту – Володимир Матусяк, історик. Автор відео – Іван Поліщук
Останніми днями у Волочиську жваво обговорюється перейменування вулиць. Для частини людей особливо спірною, суперечливою видається ідея назвати одну із них іменем Симона Петлюри. Мешканці, здебільшого поважного віку, стверджують, що «не витримають такої образи», «ця назва – негарна», «як, мовляв, потім жити на такій вулиці». У вільній країні думка кожного важлива. Проте, чи мають сенс побоювання жителів? Давайте разом розберемося. Отож, нижче – кілька аргументів на користь такого перейменування, над якими ми пропонуємо усім подумати:
Аргумент 1. Хто насправді такий Симон Васильович Петлюра?
За 30 років Незалежності історики провели колосальну роботу, аби відділити зерна української історії від полови радянської пропаганди. Тепер загальновідомо, що Симон Петлюра (1879-1926) – видатний український політичний і військовий діяч, який під час Визвольних змагань за національну державність 1917-1921 років особисто очолив збройну боротьбу проти московсько-більшовицьких окупантів. Петлюра став фактичним організатором українських збройних сил. Він входив до першого національного уряду – Генерального Секретаріату – як секретар військових справ, а із листопада 1918 року займав посаду Головного отамана військ Української Народної Республіки. Після еміграції В. Винниченка Петлюра став головою Директорії – вищого органу державного правління УНР.
На долю С. Петлюри випали найважчі роки протистояння українських патріотів із загарбниками – шовіністами-білогвардійцями й російськими більшовиками, – які прагнули стерти із карти молоду республіку. Звичайно, Петлюра робив окремі політичні помилки, котрі нам звісно легко критикувати із дзвіниці XXI століття. Але цю боротьбу Симон Васильович пройшов до кінця, хоча кілька разів ситуація здавалася безвихідною. Наші вороги люто ненавиділи Петлюру, а тому у радянські часи робили усе, щоб стерти пам’ять про нього з української свідомості.
Аргумент 2. Як радянська пропаганда спотворювала образ Петлюри?
Радянська пропагандистська машина добряче постаралася, щоб демонізувати постать Петлюри. Тогочасні Скабєєві та Соловйові понад 70 років у книгах, статтях, фільмах переконували українців, що Симон Петлюра – маргінал, головоріз, погромник, ватажок банди, відірваний від народу, ізгой, абсолютно ница, карикатурна особистість. «Петлюрівщина» з-під пера цих писак розумілася як лайка. А тавро «петлюрівці» до Другої світової війни надовго прикипіло до усіх незгідних із радянських ладом українських патріотів. Зверніть увагу – не «винниченківці», не «грушевці», не «петрушевці», а саме «петлюрівці» (що насправді є ознакою особливості цієї людини).
Ще до Першої світової війни, коли С.Петлюра працював пересічним журналістом, академік-філолог Федір Корш, знайомий із ним, пророчо писав: «Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів, людина із того тіста, що колись, у давнину, закладали династії, а за нашого демократичного часу стають національними героями… Буде він вождем народу українського. Така його доля.»
Аргумент 3. Вражаюча подібність Визвольних змагань початку XX ст. із сучасною війною за Незалежність.
Як відомо,історія повторюється. Час, у який жив Петлюра, має багато спільного із сьогоденням. Тоді українці створили свою державу, яку підтримав весь народ. Але її довелося захищати зі зброєю в руках. Як не важко здогадатися, нашим ворогом стала Москва. «Кремлівський мрійник» Ленін організував на нашій території маріонеткове більшовицьке утворення у Харкові. Символічно, що радянський уряд України був фактично сформований у залізничному вагоні на території Росії. Наступний крок – оголошення ультиматуму, котрий українська влада рішуче відкинула. Ну а далі – як по шаблону: наступ на Київ російських більшовиків, брехливе запевнення Леніна, що «іхтамнєт». В Україну йшли ворожі сили, зброя, продзагони, що вилучали врожай і продукти у селян. Нічого вам не нагадує?
Не забарилася й друга війна з більшовиками. Усі українські провідники усунулися від активної політики й емігрували. А С.Петлюра залишився із військами, шукав шляхи для продовження боротьби в умовах оточення, відсутності міжнародної підтримки, слабкого озброєння, страшної епідемії тифу серед українських бійців. Боротьба була програна, але наша незалежність стоїть на їх плечах.
Тому вулиця Петлюри у нашому місті – не лише данина пам’яті українському лідеру, але й подвигу усіх воїнів як того періоду, так і сучасних. Пройшло понад 100 років – а ворог все той!
Аргумент 4. Битва за Волочиськ.
Історики й краєзнавці пропонують назвати міську вулицю іменем Петлюри неспроста. Очільник української держави особисто щонайменше тричі побував у Фридрихівці та Волочиську: двічі у 1919 році та в листопаді 1920-го. Із нашим рідним містом пов’язана найбільш трагічна сторінка доби Визвольних змагань – останні бої армії УНР проти чисельніших московських окупантів, що відбувалися 18-21 листопада 1920 року. Українські вояки виявили особисту хоробрість, але вимушені були перейти прикордонний Збруч, де опинилися у польських таборах, а згодом поневірялися на чужині. Існують спогади про те, що на підволочиському березі мужні українські бійці плакали як діти, розуміючи поразку та втрату батьківщини. Одним із них був сотник Євген Маланюк – майбутній геніальний поет, який провів останні роки у Нью-Йорку (сподіваємося, що вулиця його імені також з’явиться у Волочиську). Про бої на волочиському плацдармі ви можете детально почитати в нашому попередньому матеріалі.
18 листопада у Фридрихівці відбулося останнє засідання українського уряду під головуванням Симона Петлюри, що нам вдалося довести документально. Отже, найменування вулиці Петлюри є логічним з точки зору історії нашого краю. Саме за цими подіями знають наше місто навіть українські старшокласники.
Один із учасників Визвольних змагань, хорунжий армії УНР Юрій Горліс-Горський, котрий, за деякими даними, народився у Тарноруді, зробив епіграфом свого літературного твору слова, які є дуже символічними для розуміння боротьби усіх тодішніх патріотів:
«Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце»
Аргумент 5. Петлюра – постать, визнана на рівні держави.
На честь Симона Петлюри сьогодні названі вулиці у Києві, Броварах, Кам’янець-Подільському, Дніпрі, Львові, Полтаві, Вінниці, Житомирі, Рівному, Тернополі, Млинові, Стрию, Івано-Франківську, Шепетівці та багатьох інших населених пунктах України.
Наприкінці квітня 2022 року депутати Хмельницької міської ради перейменували вулицю, провулок і проїзд Купріна на, відповідно, вулицю, провулок і проїзд Петлюри.
Симону Петлюрі встановлено пам’ятники у Рівному, Вінниці, Тернополі, польському місті Скерневиці, барельєфи та меморіальні дошки – у Києві, Полтаві, Хмельницькому. У столиці 22 травня 2019 року відкритий мурал із зображенням голови Директорії УНР. У Парижі існує українська бібліотека імені Симона Петлюри та Музей Симона Петлюри. Йому присвячені музичні твори, документальні та художні фільми, премії, десятки історичних досліджень.
Шановні земляки, а як вважаєте Ви, чи може така людина бути вшанована назвою вулиці у Волочиську? Чекаємо на Ваші думки у коментарях до цієї статті.
Залиште Ваш коментар