Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро місто

Волочиськ у літературних творах

Перегляди

автор – Володимир Матусяк, історик

Наше місто неодноразово фігурувало у художній прозі та спогадах як корифеїв пера, так і менш відомих авторів. Звичайно, окреслити вичерпно всі літературні згадки буде важко, тож згадаю лише основне з написаного про Волочиськ.

Цікавою історико-літературною пам’яткою є щоденник фламандського мандрівника XVII ст. Ульріха фон Вердума, який зберігається в Берліні. Там, поміж іншого, описується дорога з Чорного Острова до Збаража через Волочиськ, р.Збруч та село Клебанівку. 26 листопада 1671 р. автором занотовано: «…через глибоку долину до Волочиська півтори милі. Це мале містечко з замком, оточене валами з землі та частоколом, але все – фортеця і будинки – спустошені…». Власником Волочиська називається князь Дмитро-Юрій Вишневецький.

Олександр Купрін під час військової служби у 46-му Дніпровському піхотному полку.

Одним з тих, хто увічнив для нащадків пам’ять про містечко над Збручем був знаменитий російський письменник-реаліст Олександр Іванович Купрін (1870-1938). Як відомо, молодий офіцер проходив військову службу в 46-му Дніпровському піхотному полку, штаб якого знаходився у Проскурові, а чотири роти квартирували у провінційних Волочиську та Гусятині (казарми полку вірогідно розташовувалися на перехресті сучасних вулиць Слави та Музейної). Купрін отримав догану за конфлікт з поліцейським урядником і був покараний свого роду засланням до прикордонного містечка. Саме в нашому краї написане одне з перших оповідань – «З далекого минулого». Пробувши тут з вересня 1893 по серпень 1894 року, Олександр через захворювання на тиф покидає діючу армію. Але пізніше враження про Волочиськ були покладені в основу створення повісті «Поєдинок» та півтора десятка оповідань. Містечковий побут яскраво описаний у таких творах, як «Весілля», «До слави», «Мільйонер», «Маріанна», «Брегет», «Похід», «Прапорщик армійський» тощо. Прототипами героїв ставали реальні мешканці Волочиська – агент-експедитор залізниці Єгор Штіопуло, телеграфіст Леонід Врублевський, граф Ледоховський. У текстах зустрічаємо описи різних споруд – костелу, залізничного вокзалу, офіцерського зібрання, перехідного пункту на греблі, церкви з зеленим дахом біля католицького кладовища, погребу Айзена Рубінштейна, а також села Фридрихівки. Із Волочиська Купрін вів досить жваву переписку з редактором петербурзького літературного журналу «Русское богатство» М. Михайловським.

Кадр із художнього фільму «Поєдинок» за твором О.Купріна, дії якого відбуваються у Волочиську.

Під враженням «волочиської спадщини» російського класика сучасний письменник Ярослав Миколайович Кремінський створив невелику повість «Волочиські незабудки або юність Купріна» (2007 р.), видану у Луганську. Сам Я.Кремінський – родом з Маначина, доктор медичних наук, автор кількох прозових та поетичних збірок.

Полковник кавалерії, письменник Всеволод Крестовський. Описав Волочиськ у нарисі «Вздовж австрійського кордону».

Цінний матеріал з минулого нашого міста знаходимо у подорожніх нотатках російського поета і прозаїка Всеволода Володимировича Крестовського (1839-1895). Уродженець Київської губернії, він також відомий, як перекладач окремих творів Т.Шевченка. Нарис «Вздовж австрійського кордону» надруковано у зібранні творів письменника, виданому на початку XX ст. у Санкт-Петербурзі. Перебуваючи на посаді військового журналіста, Крестовський відвідав українські губернії. Волочиськ він називає «єврейським царством», оповідає про особливості проживання прикордонного населення, явище контрабанди, робить прогноз, що майбутнє місто розростеться поблизу залізничної станції. Цікаві подробиці є про костел (збережений до сьогодні) та парафіальну кам’яну церкву на пагорбі (на місці сучасного Покровського храму у Волочиську-1).

Класик світової літератури Антон Чехов. Згадує Волочиськ у оповіданні «Аріадна».

Інший класик, Антон Павлович Чехов, у оповіданні «Аріадна» (1895) від імені героя згадує про митний огляд у Волочиську на вокзалі. Один з пасажирів потягу був пригнічений вимогою сплатити мито за «якусь шовкову ганчірку».

Літературний “батько” солдата Швейка Ярослав Гашек.

В третій частині відомого усім роману «Походження бравого солдата Швейка» чеський прозаїк Ярослав Гашек описує, як хитрий шинкар намагався продати солдатам стару «столітню» корову, даючи клятву, що «дивитися на цю корову приїздять з самого Волочиська, що по всьому краю ходять чутки, ніби це не корова, а казка…, самий вгодований буйвол».

Михайло Пришвін згадує Волочиськ часів Першої світової у своєму щоденнику.

Видатний російський літератор Михайло Пришвін (1873-1954) майже усе життя вів щоденник, який є документальною пам’яткою своєї епохи. Перебуваючи на лінії фронту під час Першої світової війни у 1914 році, автор приїздив до Волочиська, ночував у готелі «Слов’янському» біля села Фридрихівка, перебуваючи тут з 28 вересня по 8 жовтня. Пришвін спостерігав наслідки перших боїв з австрійцями – підірвані при відступі митницю, водогін та кілька казенних споруд, хрест братської могили загиблих за лісом у болоті. У Волочиську тоді знаходився харчувальний та перев’язочний пункт, який очолювала княгиня Волконська. Добровільними помічниками тут працювали місцеві дівчата.

Сестри Марина та Анастасія Цвєтаєві.

Напередодні Другої світової війни з еміграції поверталася на батьківщину родина Цвєтаєвих – мати та дві дочки, Анастасія й Марина (знаменита поетеса). У своїх спогадах старша сестра напише: «…Волочиськ – це два містечка, поєднаних ім’ям, розділених кордоном. Австрія – чистота прикрашених вуличок, будиночки, блиск вітринок, вгодовані коні, коляски. Росія – запилені колії, хатинки, худі конячки, старі, як світ, пролітки візників».

Лауреат Нобелівської премії Генрік Сенкевич.

На тлі подій козацько-селянського повстання під проводом Богдана Хмельницького розвиваються події роману «Вогнем і мечем» лауреата Нобелівської премії, польського майстра історичної прози Генріка Сенкевича. У II-му томі є згадка про населені пункти сучасної Волочищини – Ожигівці, Медведівку та власне Волочиськ (де заночувала компанія головних героїв на чолі з Скшетуським).

За однією з версій, революційні події 1917-1919 років у нашому місті (зокрема виступ робітників цукрового заводу) покладено в основу незавершеного роману Миколи Олександровича Островського «Народжені бурею». В описах старовинного палаццо графів Могельницьких, фільварку поблизу панської садиби, пагорбу над річкою, залишків укріпленого замку, цукроварні Баранкевича, залізничного вокзалу вгадується тогочасний Волочиськ. Щоправда, працівники літературно-меморіального музею Островського у Шепетівці не мають документальних підтверджень цієї версії.

Видатний український прозаїк та дисидент Борис Антоненко-Давидович.

Наше місто фігурує у кількох творах видатного українського письменника, діяча дисидентського руху, лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка Бориса Антоненка-Давидовича (1899-1984). Колишній студент історико-філологічного факультету Київського університету Борис Давидів (саме таким було прізвище майбутнього літератора) у важкі часи Визвольних змагань приїздить до Кам’янця-Подільського, який тоді, у 1919 році, був столицею Української Народної Республіки, місцем перебування уряду Директорії. Тут обдарований юнак вирішує вступити до юнацької школи офіцерів, а згодом приєднується до Шевченківського полку УНР та бере участь в бойових діях на Поділлі. Запекла боротьба українських військ у «волочиській пастці» згадується у книзі спогадів «На шляхах та роздоріжжях», а обставини відступу Дієвої армії УНР із Кам’янця через Волочиськ стали основою сюжету оповідання «Блакитна Галілея».

Дещо тенденційними та політично заангажованими є твори колишнього командира полку Червоного козацтва, члена Спілки письменників УРСР Іллі Володимировича Дубинського (1898-1989). Бої на Збручі проти армії Директорії УНР у листопаді 1920 року стали основою сюжету роману «Трубачі трублять тривогу». Як відомо, Волочиськ був останньою столицею уряду Симона Петлюри перед еміграцією.

Будням волочиських прикордонників присвячені окремі розділи книги спогадів Федора Григоровича Фоміна «Записки старого чекіста». У 1921р. Фомін був призначений начальником щойно створеної Проскурівської застави. В його обов’язки входило контролювати волочиську ділянку кордону. У книзі розповідається про вирішення різноманітних конфліктів, торги на Збручі жителів обох містечок, називаються прізвища офіцерів прикордонної служби.

Авторська книга із фото та автографом Івана Сочивця.

Неможливо не згадати й про літературний нарис «Містечко над Збручем» Івана Йосиповича Сочивця (1917-2004), видатного українського письменника-гумориста, багаторічного редактора журналу «Перець». І. Сочивець попав у Волочиськ після закінчення педінституту у 1936 році і працював тут з перервою (був учасником війни) до 1950 на посадах шкільного вчителя, журналіста, комсомольського службовця. «Місто над Збручем» – частина автобіографічного роману «Фрески пам’яті», що не був завершений. Нарис опубліковано в районній газеті «Зоря» (1998 р.). Спогади автора про вигляд довоєнного Волочиська, заклади освіти, редакцію, партійні органи, зруйноване війною містечко є надзвичайно цінними для наступних поколінь земляків.

Родина Манделів; зліва направо – Олена Львівна, Юхим (нині літератор, автор поеми “Імена людські”), Семен, Євген, Лазар Борисович (відомий у Волочиську в минулі роки педагог).

Одним з найбільш оригінальних за формою творів про наше місто є поема у прозі «Імена людські», написана математиком з Нижнього Новгорода, організатором літоб’єднання “Середовище поета» Юхимом Лазаревичом Манделем, що народився 1937 року у Волочиську. Родина Манделів добре відома серед старожилів. Батька, Лазаря Борисовича, поважали, як чудового педагога, знавця української мови та літератури. «Імена людські» – своєрідна енциклопедія історії Волочиська за період 1941-1953 років. Автор доносить читачеві жахливу трагедію розстрілу нацистами єврейського населення, розповідає про свою родину, подає цікаві подробиці життя містечка, згадує про багатьох жителів, вживає місцеві назви, які збереглися до сьогодні.

На жаль, читачам менш відома чудова книга Євгенії Абрамівни Шільман «В серці та пам’яті – навічно», що була видана обмеженим тиражем 2005 року у німецькому місті Майнц. Автор, філолог за фахом, описує свої дитячі та юнацькі роки (народилася у Користові), важкий період евакуації під час війни, дає розгорнуті описи життя прикордонників, переходу Червоної армії через Збруч у 1939, згадує про зруйнування церков, маєток графа Ледоховського, старий залізничний вокзал, навчання у школах, розповідає цікаві побутові історії. До речі, прізвище рідного брата Євгенії Абрамівни, Михайла Шейніса, викарбувано на тумбі Меморіалу Слави. Випускник Волочиської середньої школи загинув у боях під Сталінградом.

Свого часу центральна районна бібліотека отримала у дарунок автобіографічну книгу «Листи до себе» – спогади киянина Болеслава Яновича Кульчицького, що народився у Волочиську в 1930 році у родині коваля. Батько працював на цукроварні імені Домбаля (сучасний цукровий завод) і був репресований під час Великого Терору. Письменник у першій частині згадує про життя «посьолку» цукровиків, напружену атмосферу очікування чергових арештів безневинних громадян.

Перелік літературних творів, де фігурує Волочиськ, можна продовжити. Сподіваюся, що цей нарис зорієнтує та зацікавить усіх, кому небайдужа історії нашого чудового міста.

Залишити відповідь