Фотографії для малюнків, що ілюструють цю статтю, зроблені автором, якому редакція висловлює щиру по1дяку за старання та доброзичливість. Можливо, приклад Ресслера спонукатиме наших читачів зробити те саме повідомляючи нам свої спостереження та досвід, про які ми, на жаль, просили багато років, майже безрезультатно.
Вивіз живої російської птиці до Австрії, як відомо, заборонений. Дозволено лише перевезення цієї птиці транзитом, значна частина якого проходить через в’їзну станцію в Підволочиську. Це робиться двома шляхами: безпосередньо залізницею та перегоном.
Птиця, що надходить з дальніх губерній Росії, доставляється залізничними вагонами до прикордонної станції Волочиськ. Тут птицю завантажують в спеціальні птахівничі вагони, внутрішній пристрій яких показано на малюнку 2. В один такий вагон поміщається 4-6 тисяч курей і качок. Гуси завантажують до так званих «свиновозів», тобто вагонів, побудованих для перевезення свиней. До таких вагонів додано два поверхи, щоб можна було вантажити гусей на 4 рівнях. У такий вагон може поміститися до 1500 гусей.
У Волочиську вантажать птицю під наглядом австрійської податкової варти, яка потім опечатує вагони. У вагонах для курей і качок ущільнюють дверцята кліток, щоб доступ всередину вагона залишався вільним і можна було годувати птицю під час транспортування. У «свинарниках» ущільнюють зовнішні двері, тому годувати гусей під час транспортування неможливо.
Інша частина птиці перетинає кордон перегоном. Ця домашня птиця походить із сусідніх районів. Так звані гусятники купують її з навколишніх сіл у селян і перепродують її окремим торговцям у Волочиську, яких тут близько десятка. Кожен з них має спеціальні огорожі, у яких тримають куплену птицю, доки не набереться відповідна кількість. Деякі з цих експортерів намагаються організувати своєрідну консолідацію, а саме зберігають кожну щойно закуплену партію птиці окремо протягом 12-24 годин. Це було б важливо, якби дотримувалися гігієнічні та санітарні міркування. Але оформлення цих консолідаційних циркулярів порушує всі найелементарніші вимоги. Я бачив, наприклад, таке: у будівлі старої корчми утримували три партії гусей: одну від іншої відділяли клітки, в яких їх привезли, другу від третьої — старі дошки, вкриті шаром гною й багнюки. Ні про яку дезінфекцію та про санітарно-ветеринарний контроль службових місць не йдеться.
Гусячі відгодівельні ферми на Волочищині відносно добре обладнані, хоча й лишають бажати кращого. Подивився на одну: досить простора і світла, підлога і стіни зацементовані, по всій довжині кімнати обабіч коридору тягнуться дерев’яні клітки – спереду вони заґратовані і пускають гусей бродити там. Тут теж не йдеться про дезінфекцію. Після згодовування кожної партії лише очищають місця посліду. Годують гусей сумішшю вівса і проса до 5 тижнів. Більшість гусей вагою від 1000 до 1200 грам. Вартість годівлі 1 тварини оцінюється в 40-45 копійок.
На Галицьку сторону з Волочиської гуси йдуть пішки (рис. 3), а курей і качок у клітках везуть прямо на площу митниці, розташовану безпосередньо біля кордону. Тут під контролем податкової варти завантажують птицю в клітки (рис. 5 і 6); завжди використовуються нові клітки, так як транспортування з Німеччини і дезінфекція кліток невигідні. Під час завантаження птицю годують і напувають, потім групами на візках транспортують до залізничних складів і разом із клітками, після забезпечення птиці кормом і водою, завантажують на залізничні вагони. Ця птиця зможе їсти та пити лише в Мисловіце (суч. Польща).
Штефан Ресслер, ветеринар
Залиште Ваш коментар