ВОЛОЧИСЬК ТА ВОЛОЧИСЬКИЙ РАЙОН У СВІТЛІ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ 1926 РОКУ

_{автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук}

Надзвичайно цінним джерелом інформації, яке може бути використане для вивчення історії рідного краю, є результати перепису населення. Як процес збору необхідної інформації демографічного, соціального та економічного характеру, переписи населення відомі ще із сивої давнини – часу утворення перших держав. Адже тогочасні сильні світу цього добре розуміли важливість володіння даними про підлегле їм населення з військової точки зору, питань управління державою, сплати податків тощо.

Протягом 17-29 грудня 1926 року на території Волочиська та тогочасного Волочиського району відбувся Всесоюзний перепис населення, результати якого було опубліковано в 1927 році у виданні «Список населеним місцям Проскурівщини», виданим Проскурівським окружним статистичним бюро.

Згідно тогочасного адміністративно-територіального поділу Волочиський район належав до Проскурівської округи Подільської губернії. До складу зазначеної округи входило 16 районів (Бахматовецький, Війтовецький, Вовковинецький, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Кузьминський, Лятичівський (Летичівський за теперішнім правописом), Меджибіжський, Михалпільський, Проскурівський, Старо-Синявський, Фельштинський, Чорно-Острівський, Юринецький, Ярмолинецький) та місто Проскурів.

В межах Проскурівської округи перепис проводився 651 особою, керівником переписового відділу у Волочиському районі був Березовський К.П., інструкторами по місту – Теплов П.О. і Кінський С.А., інструкторами в сільській місцевості – Борейко І., Волошин Р., Новоставський М., Багінський О.

Згідно перепису, Волочиський район у 1926 році займав площу 371,5 квадратних кілометрів, де проживало 42,5 тисяч осіб (для порівняння, під час ліквідації району у липні 2020 року його площа складала 1103 квадратних кілометрів, а мешкало 49,5 тис. жителів). Такі цифри пояснюються тим, що в ході адміністративно-територіальних реформ, що були спрямовані на укрупнення районів, до складу Волочиського району було передано Війтовецький район, частину сіл Юринецького (Сатанівського), Чорно-Острівского і Фельштинського районів.

До складу району входили 22 сільські ради, із яких 4 були національними (3 польських та 1 єврейська), а всього район об’єднував 69 населених пунктів. Таким чином, на 1 сільську раду в середньому припадало 3,1 населений пункт та 1933 мешканців. Середня кількість мешканців поселення складала 616 осіб, а на 1 квадратний кілометр припадало 25,2 домогосподарств та 114,6 мешканців.

В селах мешкало 35791 осіб, із яких 18603 були жінками, а міське населення становило 6751 мешканець, із яких жіноча компонента становила 3586 осіб. Тобто, в середньому по Волочиському району на 1000 осіб чоловічої статті припадало 1090 осіб прекрасної половини людства. За національним складом 76,4% були українцями, 15,3% – поляками, 7,1% – євреями, росіянами – 1%.

Залежно від кількості мешканців, населені пункти Волочиського району нараховували:

• до 25 осіб – 29, із яких 13 були будиночками (будками), побудованими вздовж залізниці, де мешкали сім’ї доглядачів залізничної колії;
• від 26 до 100 осіб – 7;
• від 101 до 250 осіб – 3;
• від 251 до 500 осіб – 1;
• від 501 до 1000 осіб – 8;
• від 26 до 100 осіб – 7;
• від 1001 до 3000 осіб – 19;
• від 3001 до 5000 осіб – 2.

Сьогоднішній Волочиськ у 1926 році складався із 2 сільрад: єврейської, до якої належало 2097 мешканців (із яких 1162 – жіночої статі), та української, або як її ще називають в документах перепису – «сільська частина», де нараховувалося 1311 мешканців (із яких 672 – жіночої статі). Такий поділ Волочиська на єврейську та сільську частину був, скоріш за все, обумовлений характером господарської діяльності мешканців: українці – займалися сільським господарством, а євреї формували ремісничо-промисловий потенціал містечка.

У тогочасній Фридрихівці налічувалося 823 домогосподарства, де жило 2955 осіб, із яких 1545 – жіночої статі. До складу Фридріхівської сільської ради входили заводське поселення «Цукроварня імені Домбаля» (теперішній район Цукрового заводу), де було 114 домогосподарств і мешкало 388 жителів; хутір Дорофіївка (3 домогосподарства, 17 осіб), висілок Ямка (1 домогосподарство,, 7 осіб) та 3 залізничні будки на 149-ій, 150-ій та 152-ій верствах Проскурівської лінії в яких мешкало загалом 20 осіб.

Загальна кількість домоволодінь у Волочиську та Фридрихівці у 1926 році становила 987 помешкання, у 70 із яких ніхто не жив. У цьому житловому фонді мешкало 1816 сімей, які налічували 6751 осіб із яких 3586 були жіночої статі.

Аналіз даних перепису з розбивкою по сільських радах дає змогу зробити кілька цікавих висновків, які стосуються не лише демографічних показників, але й топоніміки, економіки, історії. Ось лише декілька із них:

• наявність у складі сільських рад великої кількості дрібних населених пунктів – хуторів, виселків, фільварків, які на сьогоднішній день не існують (наприклад, згадувані вже у складі Фридріхівської сільради хутір Дорофіївка та висілок Ямка);
• назви деяких населених пунктів були видозмінені та звучать для нашого вуха дещо архаїчно: наприклад село Вочківці названо Волчківці, а село Користова – Коростова. Проте найкумедніша трансформація відбулася із сучасними Федірками, які у переписі значаться під подвійною назвою: української – Хведірки та російською – Федурки;
• один із населених пунктів, а саме висілок Закутина (зараз у складі села Поляни) виявився «розірваним між двома сільрадами: 33 господарства під назвою Полянська Закутина були включені до складу Голохвастівської (зараз це село теж у складі Полян), а 10 домогосподарств – до складу Немиринської (зараз це село Мирівка);
• найбільшу кількість населення мала Маначинська сільська рада (села Маначин, Гарнишівка і Янушівці (Іванівці), висілок Червона Гірка, хутори Вигода і Болото, два залізничних роз’їзди та залізнична будка) – 3909 осіб, а це більше ніж у Волочиську та Фридрихівці, якщо їх брати окремо;
• найбільше село за кількістю населення – Яхнівці, де мешкала 2671 особа, лише трохи йому поступалася Тарноруда – 2506 осіб;
• переважно польськими за національним складом були населені пункти Тарноруда (1402 поляки із 2506 мешканців); Яхнівці (1621 поляки із 2571 мешканців); Канівка (737 поляки із 1015 мешканців); Лонки (561 поляки із 739 мешканців);
• в підсумках перепису до єврейської національності віднесено 274 особи, але дані ці не відповідають реальному стану речей, адже по багатьох сільрадах відсутня інформація про поділ за національною ознакою, для прикладу, лише в одній Волочиській єврейській сільраді нараховувалося 2097 осіб, переважна частина яких була єврейського походження, проте статистика наводиться без національного поділу;
• в сільрадах району нараховувалося 209 домогосподарств, які займалися не сільськогосподарською діяльністю, найбільше у Тарноруді – 37, Ожигівцях і Маначині – по 19, Сарнові і Федірках – по 13. Можна припустити, що це був сільський пролетаріат, зайнятий в обслуговувані потреб мешканців сільських територій – ковальством, стельмахуванням, пошиттям одежі та взуття.