«Справжнє життя в місті починається тоді, коли до нього входять військові» – цією фразою із кінофільму Ельдара Рязанова «Про бідного гусара замовте слово» варто розпочати цей історико-краєзнавчий нарис. Відштовхуючись від цих слів, можна стверджувати, що справжнє життя у Волочиську розпочалося із 30 вересня 1904 року (за старим стилем), коли в місто було передислоковано на постійне місцеперебування 12-ий Стародубський драгунський полк.
автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук
Хто ж такі драгуни та для яких дій на полі бою вони готувалися? Драгуни – це різновид кавалеристів, які були навчені веденню бойових дій як у кінному строю, так і в якості піхоти. Як бачимо, тут напрошується пряма аналогія із запорозькими козаками, які зарекомендували себе як відмінні вояки-піхотинці та просто добрі кіннотники. Драгуни були своєрідними мобільними «універсальними солдатами», такий собі аналог сучасних десантно-штурмових частин.
Щодо походження назви «драгуни», то тут існує теж дві версії:
- від французької назви коротких мушкетів – «dragon», якими було зручніше стріляти, сидячи верхи на коні;
- від латинського слова «draco» – дракон, зображення яких використовувалися першими драгунами на своїх знаменах.
Немає одностайності у думках коли вперше з’явилися класичні драгуни. За одною із версій – у війську Франції в ХVІ столітті під час Італійської війни, коли маршал Бріссак посадив на коней озброєних вогнепальною зброєю аркебузирів для підвищення їхньої мобільності. За іншою – драгунські полки були сформовані шведським королем Густавом ІІ Адольфом на початку ХVІІ століття. При цьому до драгунів висувалася вимога володіти окрім вогнепальної зброї ще й холодною – шаблею, палашем, шпагою тощо. Таким чином, першими хрестоматійними драгунами, здатними битися як верхи на коні, так і у пішому строю, стали шведські кавалеристи. Драгуни були найбільш масовим видом кавалерії до кінця І Світової війни, відіграючи помітну роль на полі бою. Як тут не згадати «Бородіно» М. Лермонтова, присвячене подіям війни 1812 року, в якій взяли участь 36 драгунських полків Російської імперії:
«Уланы с пестрыми значками, Драгуны с конскими хвостами, Все промелькнули перед нами, Все побывали тут».
До речі, кінські хвости, які кріпилися до головних уборів драгун були не декоративними, а ще одним, додатковим елементом захисту, у разі нанесення ударів ворогом холодною зброєю в район голови чи шиї.
Мабуть, найбільш відомими драгунами стали майбутні маршали Радянського Союзу Георгій Жуков (молодший унтер-офіцер 10-ого Новгородського драгунського полку) та Костянтин Рокоссовський (доброволець 5-ого Каргопольського драгунського полку), які воювали на полях І Світової війни. У арміях сучасних Великобританії та Франції і до сьогодні перебувають по 3 драгунських полки, які змінили своїх коней на бронетранспортери та танки, а мобільність одного із французьких драгунських полків забезпечується транспортною авіацією, адже цей полк є парашутно-десантним.
Але давайте повернемося до стародубських драгун. Їхня історія розпочинається 28 червня 1783 року (за старим стилем), коли, за указом російської імператриці Катерини ІІ, військовій колегії було доручено сформувати із малоросійських козаків Стародубський кінний полк у складі 6 ескадронів, в кожному із яких було передбачено по штату 138 військовослужбовців. Для укомплектування полку було залучено українських або, як в ті часи говорили, малоросійських козаків Стародубського полку, який існував більше ста років у складі Гетьманщини та розташовувався на території давньої Сіверської землі (частина сучасних Чернігівської та Брянської областей).
Стародубський полк став одним із 10 регулярних кінних полків, що мали бути сформовані на західних та південно-західних кордонах Російської імперії для її оборони від поляків, татар та турків. Профінансувати створення і утримання цих полків повинні були малоросійські козаки-гречкосії, для яких було запроваджено новий подушний податок у розмірі 1 рубль 20 копійок з людини, так звані «драгунські гроші».
Не дочекавшись повного формування полку, у 1784 році Стародубський кінний полк було наказано перейменувати на карабінерський. Тогочасні російські карабінери озброювалися короткоствольними гвинтівками-штуцерами, які називалися карабінами. Їх відмінність від звичайних рушниць полягала у тому, що у стволах карабінів розсверлювалися нарізи, за рахунок яких досягалася краща прицільність вогню та дальність польоту кулі, приблизно, у два рази від дальності стрільби із звичайної гладкоствольної рушниці.
Остаточно сформувати полк вдалося до літа 1785 року, оскільки частина із козаків, які мали б служити у цій частині, несли службу вздовж кордонів з Польщею, а окрім цього, багато козаків не хотіли служити росіянам та подалися в біга (дезертирували). Та й не дивно – адже тогочасними підставами для звільнення рядових та унтер-офіцерів із військової служби було визначено: або поганий стан здоров’я, або літній вік, або ж 15 років зразкової служби. Додатковий рік повинні були відслужити ті військовослужбовці, які мали покарання у вигляді биття шпіцрутенами, або ж дезертири з військової служби, яких було впіймано та повернуто на місце служби.
У листопаді 1796 року полк був переформований у кірасирський, до складу якого входило 5 ескадронів, кожен із яких складався із двох рот. Кірасири – це вид важкої кінноти, призначеної для прориву ворожої оборони. В якості захисту використовували металічні нагрудники-кіраси та каски. Озброювалися важкою шаблею та двома пістолетами. Для пересування використовували коней вагою у 600-700 кілограм. Така собі лайт-версія середньовічного лицаря. Протягом усієї своєї історії стародубський кінний полк ще не раз змінить свій статус із кірасирів на драгунів та навпаки, свій порядковий номер, а його ескадрони неодноразово будуть вилучатися зі складу полку та передаватися на формування інших кавалерійських частин.
Із Бойового формуляру полку можна довідатися, що перший свій бій він прийняв в 1788 році в ході російсько-турецької війни 1787-91 років. Тоді полк двічі розбивав кримських татар та взяв участь в захопленні столиці Молдавського князівства – міста Ясси. Брав участь в боях біля міст Галаца, Бирлада, Фокшан та Римніка.
Другим серйозним випробуванням стала російсько-турецька війна 1806-1812 років в ході якої полк бився біля міст Бендери, Ізмаїла, Бреїли, Рущука, взяв участь у захоплені фортеці Кюстенджі та облозі Силістри і Шумли, ніс розвідувальну службу. У битві біля Базарджика розбив 2000 ворожих кавалеристів. За участь у взятті фортеці Базарджик отримав Георгіївський полковий штандарт.
Під час війни проти Наполеона полк діяв у складі армії генерала Тормасова. Вів бої під Кобрином та Городечно, проводив розвідку ворога. Зайняв міста Мінськ, Несвіж та Брест. 03 листопада 1812 року в ході атаки ворога захопив 1500 полонених, 2 прапори, 2 гармати, 45 офіцерів. Взяв участь у битві на річці Березина. В ході закордонного походу російських військ відзначився у битві біля Дрездена, захваті міст Кульма, Вахау, атаці при Екартеберзі і Бутельштедті. За битву при Гельберштадті отримав Георгіївські труби. У березі 1814 року урочисто увійшов в Париж.
В ході нової російсько-турецької війни 1877-78 років воював на території сучасних Румунії і Болгарії. Судячи з Бойового формуляру полку за цей період, основними видами бойової роботи стародубських драгун стало ведення розвідки та регулярні перестрілки з ворогом. Цікавий факт, в якості супротивника драгунів називаються черкеси – жителі Кавказу, які служили в турецькій армії. 25 липня 1877 року свій подвиг здійснив майор Мансур Кануков, який захопив в полон черкеса, викравши його прямо на очах ворожих солдат. За цей подвиг він був нагороджений золотою зброєю «За хоробрість». Усьому особовому складу полку було вручено відзнаки на головні убори із написом «За отличіе въ турецкую войну 1877 и 1878 годовъ».
І-шу Світову війну 12-ий Стародубський драгунський полк зустрів у складі 12-ої кавалерійської дивізії 8-ої армії Південно-Західного фронту. На початку війни, разом з іншими кадровими частинами, стримував ворожий наступ, даючи змогу командування провести мобілізацію та перевести економіку держави на військові рейки. Воював на території Галичини, першим увійшов у Львів, вів бої у Карпатах, брав участь у Брусиловському прориві. Наприкінці 1916 року був перебазований на Румунський фронт у ході боїв на якому загинув полковий командир Богалдін Олександр Петрович. У 1917 році полк було знято з фронту та виведено на відпочинок та поповнення. У жовтні цього ж року драгун було кинуто для наведення порядку у Херсонській губернії. Місцем розташування полку було визначено місто Вознесенськ. 03 березня 1918 року полк було офіційно розформовано, разом з усіма іншими підрозділами російської імператорської армії.
За час свого існування полк змінив десятки місць свого розташування – це було пов’язано як з необхідністю ведення бойових дій так і з використанням його в якості превентивного засобу стримування. Наведу в хронологічному порядку основні місця перебування стародубських драгун: Стародуб – Меджибіж – Шкопені (Молдова) – Ставище – Ольвіополь – Сквира – Валки – Мітава – Майтінген (Баварія) – Глухів – Павлоград – Париж – Львів – Глухів – Щигри – Уніїв – Новий Стародуб – Нова Прага – Новий Стародуб – Дунаївці – Балаклія – Звенигородка – Меджибіж – Камянець-Подільський – Жуківці – станція Волочиськ.
Хочеться привернути увагу читачів на той факт, що місцем розташування полку було визначено не містечко Волочиськ, а залізничну станцію Волочиськ, тобто той населений пункт, який до червня 1945 року носив назву Фрідріхівка та увійшов до складу міста Волочиська.
Під час перебування на території південно-західних губерній Російської імперії, полк був зобов’язаний щорічно, протягом липня-серпня, у повному складі перебазовуватись в Меджибіж, де проходили спеціальні збори кавалерійських частин. Говорячи сучасною мовою, тут розташовувався кавалерійський полігон, де відпрацьовувалося бойове злагодження кінноти.
Згідно штатів драгунського полку, які були запроваджені наприкінці ХІХ століття, до його складу входили: командир полку у званні полковника; 2 штаб-офіцери; 6 капітанів, або ротмістрів; 7 штабс-капітанів, або штабс-ротмістрів; 8 поручиків; 12 прапорщиків; 6 старших вахмістрів; 24 молодших вахмістрів; 42 унтер-офіцерів; 1 штаб-трубач; 720 рядових; 5 чиновників; 46 денщиків. Для здійснення бойових функцій полку у його складі нараховувалося 940 стройових коней. На утримання особового складу полку виділялися кошти, які складалися із двох частин – посадового окладу і так званих столових грошей (на харчування), які видавалися старшим офіцерам. Так полковник отримував на рік 1200 рублів окладу та 2700 рублів столових грошей; підполковник – 1080 рублів окладу та 660 рублів столових грошей; капітан (ротмітстр) – 900 рублів окладу та 360 рублів столових грошей; штабс-капітан (штабс-ротмітстр) – 780 рублів окладу; поручик – 720 рублів окладу; прапорщик (корнет) – 660 рублів окладу; полковий лікар – 1080 рублів окладу та 420 рублів столових грошей; полковий священник – 900 рублів окладу; вахмістр – 72 рублі окладу; взводний унтер-офіцер – 48 рублів окладу; молодший унтер-офіцер – 12 рублів окладу; рядовий – 3 рублі 45 копійок.
Надання 2700 рублів столових грошей командиру полку обумовлювалося тим фактом, що у стародубських драгунів був звичай, за яким усі офіцери полку а також військовослужбовці інших полків, які прибували в полк у справах служби, щоденно запрошувалися на спільний обід до свого полкового командира, який влаштовував його за рахунок цих столових грошей.
У Волочиську змогли розмістити лише 4 ескадрони стародубських драгун. 5-ий ескадрон розташовувався у селі Немиринці (тепер – Мирівка), а 6-ий ескадрон – у селі Поляни. В час перебування полку на волочиській землі його командирами були:
- полковник Алимов Аполлінарій Олександрович (09.07.1903-31.08.1907 рр.);
- полковник Пуговічніков Микола Сократович (21.09.1907-05.06.1912 рр.);
- полковник Хачатуров Павло Григорович (29.06.1912-23.06.1915 рр).
Драгуни займалися не лише військовою підготовкою, але й протягом 1905-06 років виконували поліцейські функції, у ході здійснення яких окремі ескадрони полку почергово вирушали у відрядження у середню смугу Російської імперії (теперішні регіони Російської Федерації, розташовані на захід від річки Волги) для придушення селянських бунтів, які прокотилися цими територіями після першої російської революції 1905 року.
Як би там не було, але стародубські драгуни залишили свій слід в історії нашого міста і навколишніх поселень. Та й не лише в історії, але й в генофонді місцевих мешканців. І я маю на увазі не лише позашлюбних дітей, які з’явилися під час майже 10 річного перебування полку у Волочиську. Дехто із драгунів створював сім’ї та осідав на волочиській землі. Так, у згаданому вже селі Мирівка, ескадрон драгун базувався до 1911 року. Двоє із цих кавалеристів: Павло Косов (уродженець Тульської губернії) та Юхим Кальченко (уродженець Полтавської губернії) осіли тут після служби, одружившись на місцевих дівчатах. Нащадки цих стародубських драгун і до сьогодні мешкають у Мирівці, Волочиську та сусідніх селах. Більше 100 років, як немає 12-ого Стародубського драгунського полку, але його історія на волочиській землі продовжується у правнуках та праправнуках цих вправних кавалеристів.
Залиште Ваш коментар