Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історію краю

АМАДОКА – ГЕОГРАФІЧНА ПРИМАРА НА ТЕРЕНАХ ВОЛОЧИЩИНИ

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

Працюючи із доступними для вивчення давніми географічними картами мимоволі приходиш до висновку, що до початку ХVII століття відсутні мапи на яких було б зображено наше місто. І це не дивно, адже згідно давньої традиції на кордонах Волині і Поділля тодішні картографи зображували водну поверхню – велике озеро, яке називалася Амадока.

Давнім географам було добре відомо, що на території теперішньої Волочищини беруть свій початок кілька досить великих і повноводних річок. Для пояснення наявності джерел їх витоків у середньовічній картографічній традиції було прийнято, вважати що річки можуть розпочинатися або у горах, або ж із значних озер природного походження. Оскільки великих гірських утворень у нашому регіоні немає, то в якості робочої гіпотези була прийнята наявність великого прісноводного озера, яке на географічних картах отримало назву Амадока та простягалося на більш ніж 100 кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину.

Про нього згадує давньогрецький історик Геродот, який у своїй «Історії» пише, що річка Гіпаніс (Південний Буг) бере початок у Скіфії, витікаючи з великого озера на берегу якого пасуться дикі білі коні. Це озеро називається матір’ю Гіпаніса. Про Амадоку згадує ще один давньогрецький вчений авторитет – Клавдій Птолемей. Можливо, це і стало причиною того, що на переважній більшості середньовічних карт географи стали зображувати гідрологічний об’єкт під назвою Amadoca Lago (Амадоцьке озеро) або Amadoca Palus (Амадоцьке болото).

Найкраще його масштаби передані на карті Литви роботи Герарда Меркатора, яка була надрукована в Амстердамі у 1609 році. На цій карті Амадока представлена у вигляді величезного, як за європейськими мірками, озера, яке простяглося від Тернополя на заході до, приблизно, меридіану сучасних Війтовець на сході, від Красилова на півночі до Городка на півдні. При цьому, Городок зображено таким собі портовим містом, на південному березі озера, із умовним географічним позначенням, яке свідчить що статус міста відповідав рівню Луцька, Теребовлі, Бару, Кам’янця-Подільського, Хмільника.

Фрагмент карти Литви Герарда Меркатора 1609 року

Можна помітити що північний берег озера, між Красиловом та Заславлем (Ізяславом) займає густий змішаний ліс. З Амадоки беруть свій початок річки Горинь, Случ, Південний Буг, Збруч, дві непозначених річки протікають поблизу Зіньова та Збаража, що дозволяє припустити що це, відповідно, Ушиця та Гнізна. Ще одним цікавим висновком на який наштовхує нас карта Меркатора є те, що північний берег Амадоки відносився до волинських земель, а південний – до подільських. Далі кордон між Поділлям та Волинню у східному напрямку йшов по Случі, а західному – по верхній течії Гнізни та відразу за Збаражем переходив сухопутним шляхом до витоків річки Стрипи. А це означає, що на той час і Тернопіль, і Теребовля відносилися до тогочасного Поділля.

Серед сучасних українських вчених, які твердо стоять на позиціях реальності Амадоцького озера у нещодавній історичній ретростпективі, варто виокремити доробок Ольги Анатоліївни Пламеницької – архітектора, історика архітектури, директора Українського державного інституту кулькутної спадщини. У своїй монографії «Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець: (пізньоантичний – ранньомодерний час)», яка побачила світ у 2012 році, вона стверджує про наявність великого озера на кордоні Волині та Поділля, та в якості підтверджуючих аргументів наводить ряд фактів (слід відразу сказати – не безспірних).

Перше на що звертає нашу увагу дослідниця – це наявність стійкої пізньосередньовічної картографічної традиції зображення в нашому регіоні озера, яке можна знайти на картах Ніколауса Германуса, що видавалися в Римі у 1478 та 1490 рр., Флоренції у 1482 р., Ульмі у 1486 та Страсбурзі у 1513 р., а також картах Бернарда Ваповського 1540 р., Якуба Гастальді 1562 р., Каспра Вопеля 1566 р., Вацлава Ґродецького 1558, 1570 та 1592 рр., Себастьяна Мюнстера 1559 та 1578 рр., Андреаса Пограбіуса 1570 р., Абрагама Ортеліуса 1638 р.

Ще одним аргументом наводить той факт, що у межах певної території, що співпадає з верхів’ями Південного Бугу, майже немає поселень у хронологічному інтервалі від ІV– ІІІ тис. перед Різдвом Христовим до ХІІІ ст. після Різдва Христового, і це може бути опосередкованим свідченням існування в межах цієї території озера.

Аналіз давніх торговельних шляхів та маршрутів загарбницьких походів кочівників (половців, монголо-татар) наштовхнув О. Пламеницьку на думку про те, що на їх конфігурацію впливала природна перешкода, яка знаходилася на кордоні Волині та Поділля, а в якості такої перешкоди ідеально підходило природний водний об’єкт (або озеро, або ж система взаємопов’язаних озер і боліт). На основі своїх висновків дослідниця навіть змоделювала гіпотетичні межі Амадоки.

У розвиток останнього твердження О. Пламеницької, слід звернути увагу на те, що в районі гіпотетичного озера відсутні капітальні оборонні споруди (фортеці чи замки), які б були побудовані до XV століття. А це наштовхує на думку про відсутність такої потреби, в силу наявності природного захисту, першим претендентом на який є гідрологічний об’єкт чи об’єкти (озеро або болото).

В монографії наводяться свідчення про існування великої водної поверхні в наших краях – турецький хроніст Саадед-Дін, описуючи в своїй хроніці похід турків у 1498 р. на землі Західної України, згадував «озеро, подібне до моря, на берегах якого було багато визначних міст»; папський нунцій у Польщі, Руджері, у звіті до Риму, складеному 1565 р., відзначав, що на Поділлі є «найбільше в тамтих краях озеро Амадока, з якого бере початок багато річок, а на його берегах є кілька сіл і містечок»; географ А.Теве у виданій 1575 р. «Космографії» писав, що «головне місто Кам’янець, резиденція єпископа, розташоване над річкою Стиром, що витікає з болота, яке зветься Амадока, на Поділлі. Далі воно з’єднується з Бористеном, який звуть Найменшим».

Поступове обміління Амадоки, яка була природнім кордоном між Волинню і Поділлям, в силу кліматичних змін та тектонічних рухів земної кори, стала, на думку О. Пламеницької, причиною виникнення прикордонних суперечок між Польським Королівством та Великим князівством Литовським у першій половині XVІ століття.

На сьогоднішній день переважна більшість фахівців у сфері гідрології, географії, історії прийшли до висновку про малоймовірне існування реального Амадоцького озера, якщо воно й існувало, то лише тисячі років назад, після закінчення останнього льодовикового періоду. Проте, наявність Амадоцького болота, як місця витоку річок на Авратинській височині цілком ймовірна з огляду на існування розгалуженої болотної системи, в цьому районі, яку не змогла осушити навіть радянська меліорація. Такі болота могли б сформуватися в результаті обміління льодовикового озера і заростання його поверхні рослинністю.