Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро історію краюПро місто

ІСТОРІЯ ВОЛОЧИСЬКА – ПРО ЩО РОЗПОВІДАЄ ГЕОГРАФІЧНА КАРТА МАЙОРА ФРІДРІХА ФОН МІГА

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

Надзвичайно інформативною для істориків і краєзнавців, що досліджують історію західноукраїнських земель є військово-топографічна карта відома в науковому світі як карта австрійського майора Фрідріха фон Міга. Зазначена карта містить у собі інформацію про Галицькі землі, які відійшли Австро-Угорщині після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році. На той час – це була найбільш досконала та детальна картографічна праця у світі, адже завдяки, без усякого перебільшення, титанічній праці австрійських топографів, на ній було позначено найменші дрібниці – не лише міста, села, торгові дороги, річки, особливості рельєфу, але й такі деталі, як особливості забудови населених пунктів, криниці та джерела, струмки, стежки, окремо розташовані дерева, придорожні хрести, навіть шибениці.

Ще однією особливістю цієї карти є те, що окрім новоотриманих австро-угорських територій, картографи відобразили планування населених пунктів, які були розташовані на лівому, російському березі Збруча. На карті фон Міга Волочиськ позначено як Wolaczÿsta із чіткою локалізацією в районі північних та західних схилів плато, на якому зараз розташований мікрорайон Волочиськ-перший і вздовж річкової долини Збруча, який на карті позначено під назвою Підгорець (Подгорец). Ця назва має австро-угорське походження та пов’язана із домовленостями між Російською та Австро-Угорською імперіями про те, що кордон між ними повинен проходити по міфічній річці Підгорець, яка ще за княжих часів була кордоном між давньоруськими князями та угорськими королями, які в Середньовіччі періодично були володарями на Галичині. Саме цей факт і було покладено в основу австро-угорських претензій на цю частину української землі. Оскільки такої річки ніколи не було, то окупаційні австро-угорські війська, що зайшли на Галичину просунулися у східному напрямку до Збруча, особливістю якого є наявність високого лівого берега, так що здається що річка тече попід горою. Цей факт і став вирішальним для встановлення нового кордону і потреби у зміні назви річки Збруч на Підгорець. До речі, у Великій радянській енциклопедії наша річка теж згадується із подвійною назвою – Збруч або Підгорець.

На карті Фрідріха фон Міга відсутній Підволочиськ. На правому березі Збруча в районі автозаправки, теперішніх підволочиських вулиць Івасюка та Незалежності позначено кілька споруд із зазначення Worstadt von Wolaczÿsta – «форштадт Волочиська». Форштад – це слово німецького походження, яке означає «передмістя», у нашому випадку – передмістя Волочиська. Тобто, навіть австрійські картографи, на момент картографічної зйомки, фіксують відсутність Підволочиська на теренах Австро-Угорщини. А споруди та будівлі на правому (австрійському) боці відносять до тодішнього Волочиська.

Юрій Мокрій, автор краєзнавчого нарису про історію Підволочиська, обережно припускає що на правому березі Збруча, на горі Замчисько, там де зараз знаходиться будівля колишнього ресторану «Вітерець» (згодом «Збруч») могла б розташовуватись яка-небудь оборонна споруда типу замку. На цю думку його наштовхнули знахідки решток давньої будівлі, що знаходилися в цьому місці. Все ставить на свої місця вивчення карти фон Міга, який на цьому місці позначив наявність великої капітальної кам’яної будівлі, підписаної як Salz Magazin – соляний склад. На той час сіль була життєво важливим та доволі дорогим привозним продуктом, який набував стратегічного значення для населення, яке було віддалене від основних місць її видобутку. Для Волочиська найближчим місцем видобутку харчової солі були родовища в районі теперішнього Калуша. Тому цілком можливо, що в районі теперішнього Волочиська була проміжна база торговців сіллю, для зберігання якої було збудовано кам’яний склад. Цей склад міг виконувати і оборонну функцію, надаючи прихисток місцевим мешканцям у разі ворожих нападів.

Наявність соляного складу може свідчити, що ї у давні часи Волочиськ був одним із перевалочних пунктів на торговому соляному маршруті у внутрішні райони України. Цей шлях міг йти Дністром до місця впадіння у нього Збруча, далі Збручем вверх за течією в район Авратинської височини, де системою сухопутних волоків з’являлася можливість потрапляння у Південний Буг та Случ. Такий водний шлях у рази швидший, безпечніший, а отже і дешевший ніж сухопутний чумацький маршрут із Криму.

Говорячи про дорожнє сполучення то тут слід відмітити, що основні дороги із Волочиська йшли у південному напрямку – на теперішні села Мислова і Тарнаруда, ще одна дорога у південно-східному напрямку позначена «nach Mikolajow» – на Миколаїв, але справа в тому, що такого населеного пункту у цьому напрямку, який показує в сторону Полян (увібрали в себе Морозівку, Голохвасти, Поляни і Закутину), Мирівки (на той час Немиринці), Федірок, зараз немає. Це може свідчити або про існування на той час населеного пункту, який з часом покинули жителі, або ж про те, що один із населених пунктів у цьому напрямку тоді називався Миколаєвом (як сучасна Тарноруда колись називалась Роматинцями), або про помилку австрійських картографів у що, враховуючи їх скрупульозність, не віриться. На правому березі Збруча дороги вели в сторону Заднишівки (південно-західна частина теперішнього Підволочиська), Супранівки, Староміщини, Дорофіївки та Вочковець. На повороті дороги в сторону трьох останніх сіл знаходився придорожній дерев’яний хрест на підмурівку. Цікаво, що на схід від тодішнього Волочиська, у сторону теперішнього нашого міста позначено наявність двох невеликих доріжок, скоріше навіть великих пішохідних стежок, одна із яких проходила в районі теперішньої головної магістралі Волочиська – вулиці Незалежності. Ще одна стежка йшла північніше, через район Царського села, схилами пагорбів над Збручем, її сьогоднішньою частиною є сучасна вулиця Набережна. Це свідчить про відсутність великих економічних чи адміністративних інтересів у мешканців Волочиська у східному напрямку. Головна вулиця Волочиська кінця ХVIII століття проходила нижньою частиною теперішньої вулиці Незалежності від Збруча до її пересічення із сучасною вулицею Тарнорудською, якою і продовжувалася у південно-східному напрямку.

Як видно із карти, наше місто із півночі та заходу оточували величезні ставки. Один із них, умовно можна назвати Дорофіївським, розташовувався на місці теперішнього міського озера, але був у разів чотири більше за його теперішній розмір, оточуючи село Дорофіївку із заходу, півдня та сходу, величезним півмісяцем охоплюючи його. Водою цього ставка була покрита долина річки Грабарки, аж до району автомобільного мосту на цукровому заводі. Другий став – із умовною назвою Волочиський займав усю долину Збруча та за своїми розмірами не поступався Дорофіївському. Третій ставок – Мисловецький знаходився на південний захід від Волочиська. Розпочинався від місця впадіння річки Самець в Збруч та тягнувся до села Мислови, був найменшим за розміром. По його дну проходить теперішня об’їздну дорогу та побудовано міст через Збруч. Місця розташування цих ставів чітко можна прослідкувати за допомогою сервісу «Гугл Карти».

Ще одне цікаве спостереження, яке пов’язано із ставками – це наявність на їх греблях водяних млинів: двох на Волочиському (на правому та лівому берегах Збруча), та по одному на Дорофіївському та Мисловецькому. Взагалі немає позначень традиційних для українського степу та лісостепу млинів-вітряків. Карта засвідчує існування великого, як для сьогоднішніх реалій, лісового масиву, який охоплював теперішній Старий парк, район розміщення Волочиського промислово-аграрного ліцею, АТП, цегельного заводу, вулиці Короленка та тягнувся у західному напрямку в район вулиці Ярослава Галана і новобудов Царського села. На схід від Старого парку, у бік теперішнього мікрорайону цукрового заводу, територія позначена як така, що заросла чагарниками.

Аналіз тодішньої міської забудови наштовхує на думку про наявність двох основних типів міської забудови: чітко виокремлених садиб із земельними ділянками і багаторічними насадженнями (садками) та окремих будинків, без земельних ділянок. Можна припустити, що в житлах першого типу жили заможні міщани, а в будинках без земельних ділянок – біднота та ремісники, особливо їх багато зосереджувалося у центрі містечка та над ставом. Тогочасний Волочиськ відносився до базарних містечок – на карті видно торговий майдан, який розташовувався у нижній частині містечка, по обидві сторони теперішньої вулиці Незалежності, десь в районі зупинок міського громадського транспорту та будівлі костьолу (який побудують через 40 років після австрійського картографування).

Впадає в око, що у Волочиську не позначено культових споруд – церкви, костьолу чи синагоги. Відсутнє позначка і кладовищ, що характерно для топографічних карт фон Міга. Проте, на карті є позначки двох відособлених ділянок із деревами та будівлями, які винесені поза межі міста. Більша із них, розташована приблизно на території сучасного кладовища та Свято-Покровської церкви, а друга, менша за розмірами, в районі теперішньої вулиці Шкільної. Можна припустити що це кладовища, в першому випадку – православне, а в другому – католицьке або єврейське. Ще одна особливість міста – це відсутність на карті оборонних укріплень, хоча про наявність замку у Волочиську свідчили європейські мандрівники – згадуваний вже Еріх Лясота та Ульріх фон Вердум. Останній записав у своєму «Щоденнику» за осінь 1671 року, що волочиський замок складався із земляного валу та частоколу. Відсутність укріплень на карті фон Міга може свідчити лише про одне – із припиненням татарських набігів замок у Волочиську втратив своє оборонне значення та був знесений міщанами, які за його рахунок розширили площу містечка.

Залиште Ваш коментар

Залишити відповідь