Підготував – Володимир Матусяк, історик
Під час роботи в бібліотеці Державного архіву Хмельницької області автору пощастило погортати унікальне двотомне видання «Стара Волинь і Волинське Полісся», подароване установі одним із благодійних культурницьких фондів українців Канади. Ім’я Олександра Миколайовича Цинкаловського (1898 -1983), який уклав цей краєзнавчий довідник, було на довгий час незаслужено забуте. Адже цей непересічний вітчизняний історик, музеєзнавець, археолог, етнограф брав участь у Визвольних змаганнях, жив і працював переважно в Польщі. Втім зацікавлений читач зможе самостійно ознайомитися із життям та діяльністю О.М. Цинкаловського.
Понад тридцять років копіткої праці затрачено вченим на дослідження історії населених пунктів Волині, серед яких був і наш рідний Волочиськ. Опис волосного центру Старокостянтинівського повіту Волинської губернії (саме таким було адміністративно-територіальне підпорядкування містечка до закінчення Першої світової війни ) руйнує уявлення про «нудний закуток», яким постає Волочиськ, наприклад, у відомих творах Олександра Купріна.
Російська імперія на початку XX століття переживала час промислового розквіту. Цьому сприяло розширення сітки залізниць, будівництво нових підприємств поруч з транспортними магістралями, і, як наслідок, пожвавлення торгівлі. Як повідомляє енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, після відкриття Південно-Західної залізниці Волочиськ отримав перевагу над Радивиловом в обсягах торгівлі з Австро-Угорщиною і посів чільне місце серед семи першокласних митниць Росії. У 1889 році тут було 380 дворів, проживало 3186 мешканців.
У виданні Цинкаловського є дві окремі статті, присвячені містечку Волочиськ (сучасний мікрорайон Волочиськ-1) та селу Фридрихівка (сучасний центр міста). Автор повторює усталену версію про походження назви населеного пункту від слова «волок», згадує про сумновідомий Чорний шлях нападу татар і турків, який пролягав повз Волочиськ. Є повідомлення про муровану церкву (мається на увазі нині втрачений парафіяльний храм св. Покрови) та школу (відкриту 1876 року), що існували тут в кінці XIX століття. Найбільшим землевласником Волочиська був на той час Лев Лєдуховський, родина якого володіла 821 десятиною землі. Краєзнавець відзначає важливу роль Південно-Західної залізниці у перетворенні Волочиська в торговельно – промислове містечко. За статистикою в 1911 році через волочиську митницю вивезено товарів на суму 23,6 мільйони золотих рублів.
Використовуючи маловідомий сьогодні збірник «Весь Юго-Западный край», О.М. Цинкаловський повідомляє, що у Волочиську станом на 1911 рік мешкало вже 5668 жителів. Окрім того, тут знаходилися міщанська управа, мировий посередник, волосне та жандармське правління, пошта і телеграф, квартирувало 2 полки війська (12-ий Стародубський драгунський та 3-ій Оренбурзький козачий – від авт.), бригада прикордонної сторожі, діяли двокласна школа, приватна жіноча школа, 2 єврейські школи (з них одна – т.зв. «талмудична»), земська лікарня, притулок, товариство допомоги бідним, церковне братство, 4 страхові агенти, 2 акушерки, аптеки, аптечний склад, 80 крамниць, крамниця мінеральних вод, 8 лікарів, 5 ветлікарів, 3 готелі, фабрика скринь і упакування, кінотеатр, 3 книгарні, експортер шкіри, 2 кредитові товариства, склад дерева, 2 млини, фабрика печей, медоситня на 45 тисяч карбованців річного обороту, приватний судовий посередник, кооператив, гуртовня по скуповуванню риби, склад сільськогосподарських машин, 19 магазинів скупу та імпорту збіжжя, 6 експортерів яєць. Також у Волочиську щорічно відбувалося 24 ярмарки.
Не менш цікавим є опис Фридрихівки. Як свідчить довідка словника, у 1887 році тут було 165 дворів та 1456 жителів, залізнична станція, церква (св. Олександра Невського; існувала при митниці з 1882 по 1934 рік – від авт. ), початкова школа (з 1876 року), казарми прикордонної сторожі, цукроварня «Збруч». За переписом 1911 року у Фридрихівці нараховувалося 6862 жителі, що вказує на збільшення населення за короткий термін у п’ять разів. У селі діяли шпиталь, військовий і громадський клуби, 3 акушерки, 2 аптеки, 2 аптечні склади, 28 крамниць, 2 бібліотеки, горілчана крамниця, кінотеатр, дантист, цегельня (10 тисяч карбованців річного продажу), 2 склади дерева, пункт обміну іноземної валюти, кооператив, цукроварня (460 тисяч пудів річного продажу), склад сільськогосподарських машин, дві митні артілі, друкарня, ресторан, ательє фотографії, експедиційна контора.
Після прочитання відомостей О.Цинкаловського важко погодитися, що наше місто було такою вже глушиною. Його вигідне розташування на прикордонні, поруч з Південно-Західною залізницею дозволилоВолочиську стати своєрідними «воротами у Європу». Можна з великою вірогідністю припустити, що життя містечка століття тому було жвавим і насиченим.
Залиште Ваш коментар