Ми на Facebook

Наш YouTube

Друга світова війнаПочитатиПро історію

Збиті літаки та життєва драма авратинського аса

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

У 2014 році у місті Москва побачило світ довідкове видання за авторством дослідника Михайла Бикова «Все асы Сталина 1936-53 гг.» де на 1392 сторінках зібрано коротку біографічну інформацію про бойову роботу близько 3500 радянських пілотів-винищувачів, які за свою кар’єру збили 5 та більше літаків ворога у повітряних боях. Таких пілотів прийнято називати асами. Сам термін походить із Франції та у перекладі з французької мови означає «картярський туз». Це слово, починаючи із 1916 року, у Франції використовували для назви своїх найбільш результативних військових пілотів, а згодом цей термін підхопили і інші країни – Великобританія, США, Італія, що сприяло входженню цього поняття у загальний вжиток.

На сторінці 229 довідника розміщено інформацію про старшого лейтенанта Воронюка Василя Марковича, 1919 року народження, уродженця села Авратин Волочиського (до війни – Базалійського) району Кам’янець-Подільської області. Проведений пошук в архівних документах дозволив зібрати більш детальну інформацію про цю неординарну та неоднозначну постать.

Народився Василь Воронюк 14 березня 1919 року, на військову службу був призваний Сімферопольським військовим комісаріатом 18 травня 1940 року. За результатами проходження медичної комісії та відбору був направлений в авіацію – у Качинську військову авіаційну школу імені М’яснікова, що знаходилася у населеному пункті Кача (наголос на перший склад) поблизу Севастополя. Ця авіаційна школа була найстарішою та найбільш відомою в СРСР, її закінчили такі радянські льотчики-аси як О. Покришкін, Б. Сафонов, сини радянських партійних функціонерів Й. Сталіна, М. Фрунзе, А. Мікояна.

Після початку війни та виходу німецьких військ до Кримського перешийку, школу було передислоковано за Волгу у місто Красний Кут Саратовської області. Філіал школи знаходився також у місті Палласовка Сталінградської області, де курсанти не лише займалися навчанням, але й здійснювали протиповітряну оборону цього населеного пункту.

Після закінчення Качинської школи Василь Воронюк був направлений у 8-ий запасний винищувальний полк, який знаходився у містечку Багай-Баранівка Вольського району Саратовської області. У полку проводилася підготовка та злагодження як маршових підрозділів так і окремих екіпажів на літаки типу «Як», які йшли на поповнення радянської винищувальної авіації. Процес був наступний – з фронту відводився авіаційний полк, що втратив свої літаки та пілотів, проводилося його поповнення до штатного розпису, пілоти опановували «Яки», отримували нові літаки та знову направлялися на фронт. Саме за такою схемою, у жовтні 1942 року, герой цього нарису був направлений на поповнення 236-ого винищувального полку 201-ої винищувальної дивізії, яка вела важкі бої в районі Сталінграду. Таким чином, наш земляк потрапив у саме пекло повітряних боїв, адже до осені 1943 року німецька авіація мала перевагу над своїми радянськими візаві, а бойова діяльність льотчиків-винищувачів часто обмежувалася 3-5 вильотами на завдання, у ході яких переважна більшість їх гинула з різних причин. Як сказав один із радянських льотчиків-ветеранів – «той хто не воював у 1941-42 роках, той і війни не бачив».

Для цього полку бойові дії у ІІ Світовій війні розпочалися влітку 1941 року у Литві, в районі міста Алітус, у складі Військово-повітряних сил Західного фронту. У травні 1942 року полк у складі 24 пілотів на літаках «Як-1» було включено до 201-ої винищувальної авіаційної дивізії. За зразкове виконання бойових завдань та виявлені при цьому мужність та героїзм, 24 серпня 1943 року полк отримав гвардійське звання та новий номер – 112. За успіхи льотчиків у ході Проскурівсько-Чернівецької операції, полк отримав почесне найменування Кам’янець-Подільський. На кінець війни його повне найменування було 112-ий гвардійський винищувальний авіаційний Кам’янець-Подільський полк. В ході війни льотчики полку здійснили близько 15 тисяч бойових вильотів та збили кілька сотень ворожих літаків. Шість льотчиків полку здійснили повітряний таран – це найвищий показник серед радянських авіаційних підрозділів.

У цьому полку Василь Воронюк провоював до переможного травня 1945 року. Свій перший орден Червоної Зірки він отримав у травні 1943 року в званні старшого сержанта на посаді старшого льотчика ескадрильї – «У боях з німецькими окупантами бере участь з жовтня 1942 року на Сталінградському, Південному і Північно-Кавказькому фронтах. За цей час здійснив 33 бойові вильоти: на супровід і прикриття штурмовиків – 21; на прикриття своїх наземних частин – 7; на розвідку військ та аеродромів ворога – 5. Взяв участь у 15 повітряних боях з винищувачами ворога, у яких особисто збив 3 літаки – два МЕ-109 і один Ю-97. Втрат штурмовиків з вини винищувального прикриття не було. Товариш Воронюк у бою проявляє ініціативу, сміливий та рішучий, випадків втрат орієнтування не було… Літав на літаках У-2, І-16, Харрикейн, Як-1 і Як-7б…».

28 травня 1943 року, виконуючи бойове завдання по прикриттю наземних військ у складі групи з 4 літаків Як-1 зустрівся з 8 німецькими винищувачами МЕ-109, із якими група вступила в бій у ході якого ворог повернув назад. Наземною станцією наведення радянські літаки були перенацілені на іншу ворожу групу винищувачів, яких атакували та збили один МЕ-109, решта німецьких літаків вийшли з бою та повернули на свій аеродром. За цей бій старший сержант Василь Воронюк отримав найбільш шановану радянську медаль – «За відвагу».

Про один із епізодів бойової діяльності Василя Воронюка можна довідатися із мемуарів його однополчанина Павла Байкова «На главных направлениях» – «Вечером 28 ноября (1942 року – автор) для удара по аэродрому Питомник была направлена группа штурмовиков 190-го авиационного полка под прикрытием 8 истребителей из 236-го авиационного полка. При подходе к аэродрому противника наши лётчики обнаружили 15 транспортных самолётов Ju-52 под прикрытием 2-х звеньев Ме-109, 10 “Юнкерсов” уже находились на земле под разгрузкой. По команде ведущего штурмовой группы “Илы” произвели пуск реактивных снарядов и сбросили 24 бомбы, в результате чего сдетонировали только что доставленные на аэродром боеприпасы. Аэродром врага превратился в месиво…

В ходе воздушной схватки, сбив “Мессера”, старший сержант Василий Воронюк получил серьёзное ранение в голову. Над разбитым фонарем ревел мотор, в кабину пилота врывался упругий морозный ветер. Превозмогая боль в голове, Воронюк интуитивно управлял истребителем. И вдруг начал терять сознание. Крылатая машина, увеличивая крен, неслась к земле. Из оцепенения лётчика вывела команда.

– Воронюк, выводи самолёт! – раздался в наушниках шлемофона властный голос ведущего группы. Казалось, лётчик не слышит и Як-1 вот-вот врежется в землю. Но в последнее мгновение Воронюк выполнил команду автоматически. Экипажи штурмовиков и истребителей облегчённо вздохнули. Истекая кровью, старший сержант В. М. Воронюк довёл повреждённый истребитель до аэродрома и был немедленно отправлен в госпиталь».

Наприкінці вересня 1943 року отримав орден Бойового Червоного Прапора. Після цього нагородження льотчик здійснив ще 53 успішні бойові вильоти, особисто збив 7 німецьких літаків та 3 літаки було знищено у групі (поняття, яке застосовується в авіації та означає що до знищення літака долучалося два та більше льотчиків – автор). За мужність та героїзм у грудні 1943 року був представлений командуванням до звання Героя Радянського Союзу. У березні 1944 року за вбивство дівчини-військовослужбовця, Василь Воронюк був засуджений Військовим Трибуналом 2-ої повітряної армії на 10 років позбавлення волі, з позбавленням звання лейтенанта, із клопотанням про позбавлення усіх нагород та направленням у діючу армію рядовим льотчиком. Літаючи льотчиком-рядовим на бойові завдання він здійснив ще 40 бойових вильотів та провів 5 повітряних боїв.

Вивчення переліку загиблих у березні 1944 року військовослужбовців 2-ої повітряної армії, до складу якої входив полк В. Воронюка, дозволив встановити прізвище вбитої дівчини – це Зотова Марія Михайлівна, 1922 року, уродженки села Завідовка Токарєвського району Тамбовської області, яка служила у званні єфрейтора, на посаді комірника технічного відділу 838-ого батальйону аеродромного обслуговування. Трагедія трапилася 08 березня 1944 року, в селі Чижівка Новоград-Волинського району Житомирської області. Те, що саме Марія Зотова стала жертвою засвідчує причина її загибелі – «застрелена при дебоше военнослужащих». Скоріш за все, 08 березня відмічався Міжнародний жіночий день, який просто не міг пройти без вживання алкоголю, а саме вбивство могло статися через самий широкий спектр причин: від банального необережного поводження зі зброєю до з’ясування особистих стосунків із її застосуванням.

Як такий, що кров’ю спокутував свою вину, В. Воронюк був звільнений 6 вересня 1944 року від виконання покарання рішенням Військовим Трибуналом 8-ої повітряної армії. Цього ж місяця повернувся у рідний підрозділ та був призначений на посаду штурмана 112-ого гвардійського винищувального авіаційного полку. Станом на середину лютого 1945 року здійснив ще 39 бойових вильотів, із них 21 – на прикриття наступаючих радянських військ, 15 – на супровід штурмовиків, у ході яких і сам здійснював бомбування та штурмовку німецьких позицій. Втрат серед літаків штурмової авіації з вини винищувального прикриття не було. За цю бойову роботу Василь Воронюк був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Після цього нагородження здійснив ще 46 успішних бойових вильоти та провів 3 повітряні бої у ході яких 15 квітня 1945 року збив німецький винищувач FW-190.

За офіційними даними протягом війни здійснив 202 бойові вильоти, провів 82 повітряних бої у яких збив особисто 13 німецьких літаків. Стосовно кількості збитих В. Воронюком літаків існують розбіжності, у мережі Інтернет можна знайти інформацію і про 15 його перемог, на сайті «Авиаторы Второй мировой», за інформацією Леоніда Васильовича Воронюка (ймовірно – сина) зазначено, що бойовий рахунок повітряного аса з Авратина складає 16 одноосібних та 7 групових перемог над ворогом. І цьому можна вірити, адже для зарахування перемоги про збитий літак необхідно було отримати підтвердження з незалежних джерел – від льотчиків інших підрозділів, наземних військ чи цивільного населення. Якщо німецький літак падав над територією, що контролювалася своїми військами, то природньо що такого підтвердження не було. Тому у багатьох радянських пілотів-асів реальна кількість збитих літаків не співпадала із офіційною, тою що була задокументована. Окрім того, існувала практика, коли льотчики записували свої збиті літаки на однополчан, яким не вистачало бойових результатів для отримання чергової нагороди чи посади. А потім ті, на кого були записані повітряні перемоги, вже збиті ними особисто літаки повертали назад.

Після закінчення війни Василь Маркович Воронюк продовжив свою військову службу. З 1955 по 1960 роки командував 14-им гвардійським винищувальним авіаційним полком. Вийшов у запас 3 липня 1964 року у званні гвардії полковника. Протягом своєї військової служби і у післявоєнний час був нагороджений орденами Бойового Червоного Прапора (чотири рази), Червоної Зірки (чотири рази), медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За оборону Кавказу», «За звільнення Праги». Був двічі поранений – раз важко та один раз легко.

У мирному житті працював диспетчером з управління повітряним рухом в аеропорту міста Черкаси. Помер 22 березня 1985 року.

Залишити відповідь