Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історію краю

Як бурлаку Пундика заарештували у Рябіївці і до чого це призвело 250 років тому

Перегляди

Підготував – Володимир Матусяк, історик 

Унікальні відомості з історії нашого краю можна зустріти в багатотомному «Архиве Юго-Западной России» – виданні історичних документів і літературних пам’яток Правобережної та Західної України XIV-XVIII ст., здійсненому київською Археографічною комісією (1859-1914). Матеріали давніх актових книг Подільської та Волинської губернії, що зберігалися в архіві при університеті св. Володимира, об’єднані авторами у тематичні групи. Це надає виданню чіткості й послідовності.

«Архив Юго-Западной России» – видання історичних документів і літературних пам’яток Правобережної і Західної України XIV—XVIII століття в 35 томах

Зокрема, 3 частина «Архива…» стосується гайдамацького та селянського рухів у XVIII ст. Поміж іншим нам вдалося знайти документ на польській мові під такою умовною назвою: «Свідчення заарештованого бурлаки Кирила Пундика, взяті у нього негайно після арешту поміщиком Ястрембським у селі Рябіївка. Кирило вказує на велику організацію, що готувала селянське повстання, та обмовляє кілька сотень осіб – учасників підпілля. 1789. Квітня 13-15.»

Потрібно зауважити, що населені пункти сучасної Волочищини на той час належали до складу Волинського та Подільського воєводств Польського королівства (Речі Посполитої). Місцеве населення, що сповна відчувало тягар кріпосницької залежності, вимушене було відробляти трудодні та сплачувати повинності, а також утискалося за релігійними ознаками. Відомо, наприклад, що власник Волочиського ключа граф Ф.-Й.Мошинський мав лише на Волині близько 30 тисяч кріпаків. Припускаємо, що підготовка повстання проти поміщиків-визискувачів була зумовлена слабкістю польської корони та стала своєрідним відголоском відомого Турбаївського повстання на Полтавщині, де українські селяни з косами та вилами прогнали місцеву адміністрацію і кілька років самостійно господарювали.

Суть документа наступна. Слідча комісія у складі шляхтичів Теодора та Бартоломея Ястрембських, Раймунда Шедзінського, Антонія Жмудського, Казимира Прилуцького, десятників Мацька Щепи та Шимка Заровного допитала заарештованого 13 квітня 1789 року у селі Рябіївка запорожця Кирила. Відповідаючи на питання у перший день, арештант повідомив, що є русином (православним українцем – авт.), має дружину та трьох дітей у Глибочку за Тернополем, власне господарство – «2 коні, 2 бички і 4 овець, а також немолочену гречку та овес». Останню зиму проживав у свого дядька Федька Безпалька у Проскурові. Перед арештом Кирило йшов до Бубнівки, куди його спровадила «писаровецька жидівка», аби найнятися працювати мельником. Проходив трактом з Фельштина до Кривачинець «до мельника Яцька», а далі – через Війтівці до Рябіївки. Мав знайомих мельників у Чернявці, Кушнирівці, Кривачинцях і Дзеленцях.

Надалі, очевидно після тілесних покарань, Кирило визнав, що намовляв людей до бунту. У документі вказано підпільні осередки майбутнього повстання та імена залучених до змови. «Генеральним комендантом», «гетьманом» повстання Пундик називає «попа у Меджибожі». Характерно, що керівниками осередків підпілля переважно були православні священики. Особисто Пундик збунтував людей у Юхимівцях, Трительниках, Писарівці, Кривачинцях тощо. Так у Писарівці Юзько Швець та його рідний брат отримали на вербування суму у 2000 злотих на 600 людей, у Кушнирівці Василь взяв 5000 злотих на тисячу людей.

Далі малодушний Кирило перераховує відомих йому учасників підготовки повстання: в Писарівці – це Іван Гринчук, колишній козак Василь Андрушів син, Федько син Гапчин, Томко Гайдай; в Сарнові – Іван Ткач з дружиною та челядниками, Степан Затхий «…що проживає нижче корчми», його брат Грицько; в Курниках – мельник Мартин і парубок Яць, що «мешкає за греблею у бік Ріпної» (останній бував «на Україні»); в Кривачинцях – Кирило, що проживає у «дворі за греблею праворуч» та «знає імена інших у Петриківцях»; в Кушнирівці – Тимко Мельник «під церквою», Іван Гудзь, Гриць, Василь, Федько, Тимко, Андрух, Марко; в Купелі – керівник Василь Кушнирівський, що «знає про всіх купільських», в Чернявці – керівник Василь-мельник з трьома синами, Тимко-мельник та піп; в Глядках – Василь з Черняви та з ним ще десятеро; в Баглаях – Грицько, Василь, Гриць, Антон; в Трительниках – піп-керівник, хлопи Грицько, Іван, Гарасим і Андрух; в Чухелях – Грицько-господар «за греблею од Поповець», в Бубнівці – Войтко Богацький, Іван Губаїв зять, Федько діда Семена зять, Остап Коновалів син, Сенько Ткачів пасерб, в Новій Греблі – четверо, в Моначині – піп-керівник та 24 хлопи, в Павликівцях – «мельник-поляк» та хлопи, в Бронівці та Лозовій – попи-керівники, в Юхимівцях – Ядаць з Бубнівки, що «навпроти церкви на другій горі сад має великий над болотом», з двома синами, усього – не менше 12 осіб; в Дзеленцях – «колишній сторож при маєтку, а тепер при корчмі пахолок» з двома синами, мешкає «біля дамби над болотом», усього завербовано щонайменше 7 людей. І це лише невелика частина списку, яка стосується сіл сучасної Волочищини.

Після розгляду матеріалів кримінальною комісією Кременецького гродського суду було винесено жорстокий обвинувачувальний вирок. Окремих учасників підпілля покарано смертю через повішання та четвертування, інші отримали удари батогом та різні строки тюремних ув’язнень. Священики були примусово виселені.

Цікавим є факт значного розмаху підготовки повстання, що розкриває непримиренність боротьби українців-подолян за свою свободу та віру. І Волочищина була в епіцентрі цієї боротьби.

1 коментар

  • Так… забули про брата Пундика… який також був у пiдпiлi… i проживав у селi Левкiвцi!

Залишити відповідь