Підготував – Володимир Матусяк, історик
Одним із духовних центрів нашого міста стала церква Покрови Пресвятої Богородиці у мікрорайоні Волочиськ-1. Її архітектурний вигляд та вдале розташування привертають увагу земляків і наших гостей. Присвячення храму Покрові Матері Божої не випадкове, а має історичні корені. На цій самій території раніше розташовувалася однойменна кам’яна парафіяльна церква. Лише окремі свідчення зберегли нам пам’ять про цю споруду, яка була прикрасою містечка із середини XIX століття.
Зокрема, відомий російський письменник Всеволод Крестовський після перебування у нашому краї в 1890-их роках записав у подорожньому нарисі «Вздовж австрійського кордону»: «… Кілька років тому у Волочиську побудували нову кам’яну церкву досить пристойного вигляду. Вона стоїть на підвищенні, не доїжджаючи містечка, і повинна проглядатися з того берега, із Австрії, як символічний сторож православної Росії. Присутність костелу припускає переважання католицького елементу, але такий висновок був би помилковим: в самому містечку, після євреїв, значна більшість жителів здавна була і є православною…».
Докладно про церкву та її діяльність у 1893 році написав місцевий священик П.Каролінський у «Церковно-парафіальному літописі Волочиська», який зберігався у губернському місті Житомирі. Павло Степанович Каролінський, уродженець села Писарівка-Війтовецька, закінчив Волинську духовну семінарію і пізніше став вчителем Закону Божого у Волочиському народному училищі. З 1890 р. зайняв посаду настоятеля Покровської церкви, де активно залучав до освіти бідних селян, давав притулок біженцям з Галичини, які потерпали від голоду. Саме його працею користувався відомий історик церкви, волинський краєзнавець о. Микола Теодорович, який в 1899 році надрукував у Почаєві величезну працю з описом церков і парафій Старокостянтинівського повіту. Дякуючи М.І.Теодоровичу ми можемо уявити собі, як виглядав головний храм містечка.
Будівництво Покровської церкви розпочалося в листопаді 1853 р. коштом поміщиці Юзефії Шембек (уродженої Мошинської), але довели його лише до карнизів через те, що згодом волочиський маєток був проданий. Нова власниця, графиня Анелія Ледоховська, досить неохоче поставилася до зведення храму. Лише після особливого розпорядження імператорського двору цей процес було зрушено з мертвої точки. 28 вересня 1875 р. церква та дзвіниця добудовані та прийняті духовним відомством. Причому А.Ледоховська особисто сплатила виготовлення дзвонів. Серед них був найбільший, вагою у сто пудів, із зображенням ікони Казанської Божої Матері, на який виділено 1855 карбованців.
Церква із каменю мала форму продовгуватого хреста з двома куполами, третій утворювала дзвіниця. Дах перекрито залізом, а з західної сторони облаштовано кам’яні східці. Ззовні було 16 вікон та 9 дверей. Під дзвіницею знаходилася книжкова шафа для зберігання церковного архіву та бібліотека. Навколо подвір’я парафіяни звели дубову огорожу та насадили дерев.
У храмі стіни були побіленими, без особливих розписів. Вівтарна частина відокремлювалася іконостасом, причому окремі ікони жертвували мешканці Волочиська – селяни Олександр Власенко, Гаврило Музичка, наглядач прикордонної сторожі штабс-капітан Євгеній Іванін. Для літніх людей поставлено спеціальні лавки зі спинками, аби не втомлювалися під час тривалої служби.
Парафіяни отримували літературу духовного змісту із бібліотеки, що налічувала близько півтисячі книг. Братія та віруючі працювали на церковній землі, що складалася із садиби , городів, сінокосу та пасіки. Хоча пожертви селян були переважно грошовими, проте традиційно за хрестини достатньо було дати булку хліба, грудку цукру та інколи курку (горілку заборонив носити священик). За панахиду платили від 20 до 50 копійок, три булки хліба, цукор або оселедець, кілька яблук.
Поруч із церквою знаходилися глинобитні будинки священика і псаломника. З часом тут утворена церковно-парафіяльна школа (нині будівля збереглася, але сильно видозміненою). 1863 р. благочинний округу о.Пекарський звітував, що у ній навчається 63 учні обох статей і «успіхи досить непогані».
Поблизу храму було облаштовано кладовище з двох частин – старого православного (засноване в 1865 р.) та римо-католицького. На могилах заможних міщан встановлювалися кам’яні плити з чавунними хрестами. Могили бідняків переважно були скромно прикрашені кущами троянд чи барвінком.
На жаль, фотографічні зображення святині не публікувалися. Її ми можемо побачити лише на рекламній картці фірми Мюллера, яка на початку XX ст. займалася у Підволочиську продажом річкових раків. Причому тодішнє містечко Волочиськ ілюстроване досить точно. Парафіяльний храм на ній – ліворуч зверху.
До парафії деякий час належала також церква святого Олександра Невського на залізничній станції, яку, за деякими свідченнями, розібрали за наказом місцевої влади у 1934 р. За кілька років зруйнували й сам храм Св. Покрови.
Також рекомендуємо переглянути сюжет про будівництво Покровської церкви у Волочиську у нашому фільмі “Про що мовчить графський парк?”
Залиште Ваш коментар