Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро людей

Бойові пригоди французьких авіаторів у волочиському небі

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

Одним із варіантів військової допомоги в ході І-ої Світової війни (1914-1918 років) між країнами Антанти (Російською імперією, Великобританією та Францією) став взаємний обмін військовослужбовцями, які брали безпосередню участь у бойових діях.

Із боку Росії така допомога виражалася у надсиланні, переважно, живої сили, так званого «Експедиційного корпусу російської армії у Франції та Греції», до якого увійшли 4 стрілецькі і 1 артилерійська бригади, окремий інженерно-саперний батальйон, що воювали у Шампані (Франція) і на Салонікському фронті (Македонія) – усього близько 45 тисяч солдат і офіцерів. Вони були відправлені морським шляхом через порти Мурманська і Харбіна. У складі французького контингенту в боях взяв участь уродженець Одеси, звичайний фронтовий кулеметник, кавалер Георгіївського ордену ІІІ і IV ступенів, а у подальшому – солдат французького Іноземного легіону, полководець ІІ-ої Світової війни, маршал і міністр оборони СРСР Родіон Малиновський, а найбільш відомим російським учасником боїв у Македонії був Микола Гумільов – перший чоловік поетеси Анни Ахматової та батько російського вченого Льва Гумільова, засновника наукової теорії пасіонарного етногенезу.

Зі сторони західних союзників превалювала, як сказали б тепер, високотехнологічна військова допомога, яка виражалася у переданні російській стороні тогочасних технічних військових новинок, які обслуговувалися військовослужбовцями-іноземцями. Такими новинками стали новітні версії бронеавтомобілів, танків та літаків. Саме про підрозділи французьких пілотів, які взяли участь в боях на території Галичини і Поділля піде мова у цьому нарисі.

28 жовтня 1916 року російська сторона звернулась до французької військової місії з проханням направити до Росії дві повноцінні авіаційні ескадрильї – розвідувальну і корегувальну. Прохання було задоволене, причому французьке командування вирішили направити в Росію окрім літаків та їх пілотів ще й аеродромний обслуговуючий персонал – техніків, мотористів, зброярів, зв’язківців, які б мали забезпечити повноцінну бойову діяльність авіаторів.

Загальна чисельність контингенту склала 267 осіб (42 офіцери, 25 унтер-офіцерів та 200 рядових). Усім льотчикам, які не були офіцерами, присвоїли тимчасові звання су-лейтенантів. Унтер-офіцерів і рядових переодягли в російські однострої, офіцерам залишили французькі мундири. Командиром контингенту став Анрі Бергер. Для винищувальної ескадрильї відібрали 10 пілотів, для корегувальної – 11 пілотів і 14 повітряних спостерігачів (призначені були для безпосереднього ведення розвідки, виявлення ворожих позицій, ведення огню у задній сфері по атакуючих ворожих літаках тощо). Командиром винищувачів було призначено лейтенанта Луї де Гейдона, розвідників – капітана Жюля Балавуана.

Винищувальна ескадрилья отримала позначення N 581, корегувальна – SOP 582. Першу з них мали укомплектувати винищувачами «Ньюпор» (звідси і буква N у її шифрі), а другу – літаками-коректувальниками «Сопвіч» (аналогічно – початкові букви SOP). Однак з самого початку французьке командування передбачило мішаний склад ескадрилій. Для кожної з них планувалось виділити по 15 літаків, зокрема для N 581 – 8 «Ньюпор» 17С1 і 7 СПАД 7С1, для SOP 582 – 8 «Сопвіч» і 7 A.R. Усі вони вважались досить сучасними – літаки «Сопвіч» 1А2 почали надходити до французьких ескадрилей навесні 1917 року, в серпні 1916 року – на фронті з’явились перші винищувачі СПАД 7С1. Крім авіаційної техніки, до Росії відправили багато іншого майна: 15 радіопередавачів для літаків і чотири наземних, 50 радіоприймачів, 200 км телефонного кабелю, три польових комутатори, повний комплект обладнання фотографічної лабораторії та ін.

Французькі пілоти прибули в Росію у квітні 1917 року північним маршрутом – на кораблі «le Flore»у Мурманськ. Першим місцем їх розташування став аеродром поблизу Бучача, а загін було підпорядковано 7-ому авіаційному дивізіону 7-ої армії генерал-лейтенанта Циковича. Бойові дії 1917 року були не дуже вдалими як для французьких пілотів так і для російської армії. Адже це був період між Лютневою та Жовтневою революціями, який характеризувався революційними настроями у армії та флоті, небажанням подальшого ведення бойових дій російськими солдатами, а відтак – масовим дезертирством. Тому французам довелося відступати до річки Збруч – спочатку на Чортків, потім – на Гусятин та Ярмолинці. Після стабілізації лінії фронту їх було переведено в район Кам’янця-Подільського та підпорядковано 3-му Кавказькому корпусу. Тут особливо відзначився пілот Жорж Лякман, який у повітряних боях збив кілька австрійських аеростатів та літаків.

Волочиська сторінка історії французьких авіаторів розпочалася після Жовтневого перевороту 1917 року, коли 15 листопада 1917 року їх було перебазовано в район нашого міста. Таке перебазування обумовлювалося як необхідністю прикриття важливої залізничної станції від нальотів ворожої авіації, так і підготовкою французького контингенту до можливої евакуації залізницею вглиб країни, подалі від лінії фронту. Зараз важко встановити де саме розташовувалися французькі авіатори та їх аеродром, але зважаючи на: особливості рельєфу (має бути відносно рівна ділянка), відсутність житлової чи господарської забудови, відносна віддаленість від лінії бойових дій та цивільного населення, невелика відстань до залізничної станції – можна припустити, що цей аеродром міг розташовуватись на місці сучасного мікрорайону Запутя, десь в районі вулиць Івана Франка і Гагаріна. Тим більше, що, за спогадами старожилів, під час ІІ-ої Світової війни тут була злітно-посадкова смуга, яку використовували як німецькі, так і радянські льотчики.

Саме під час перебування французьких пілотів у Волочиську відбулися кілька знакових подій в історії 1-ої Світової війни на Східному фронті. Тут пілоти ескадрильї N 581 здобули дві останні повітряні перемоги, і обидві – на рахунку пілота Луї Кудоре. 23 листопада він збив німецький літак-розвідник «Альбатрос» С.Х, пілот якого зумів здійснити вимушену посадку. Екіпаж німецького літака потрапив в полон. Луї Кудоре у цьому бою повів себе як справжній лицар – його літак був на бойовому чергуванні, помітивши німця він злетів та на висоті 5000 метрів двома влучними чергами збив німецький літак, який загорівся та пішов на вимушену посадку. Француз сів поряд та допоміг врятуватися німецьким пілотам та загасити вогонь. У цей час кілька сотень російських солдат кинулися до місця падіння німецького літака, де виявили трьох пілотів, жоден з яких не розмовляв по російськи. Росіяни вирішили, що усі троє пілотів – німці та взяли їх у полон, але втручання одного із офіцерів, який знав французьку мову допомогло прояснити ситуацію, після чого російські солдати кинулися «качати» француза, підкидаючи його уверх. З боку французького пілота було висловлене прохання до росіян про джентльменське поводження із німецькими льотчиками, яких він запросив на спільну вечерю.

14 грудня 1917 року над Волочиськом, за умов поганих погодних умов, на висоті 2800 метрів, Луї Кудоре збив винищувача «Альбатрос» D.V. Пілот здійснив 8 атак на німецький літак і лише після останньої той загорівся та впав між німецькими та російськими окопами. Ця перемога Кудоре стала п’ятою у його військовій кар’єрі та дозволила йому називатися пілотом-асом, адже до цієї категорії тоді відносили пілотів, які мали не менше 5 підтверджених бойових перемог над ворогом (збитих літальних апаратів).

А вже 15 грудня 1917 року в силу вступило німецько-більшовицьке перемир’я. Саме цей факт дає підстави нам вважати, що знищений Луї Кудоре у небі над Волочиськом ворожий «Альбатрос» D.V може, із великою долею ймовірності, претендувати на роль останнього літака, збитого на російсько-німецькому фронті у ході І-ої Світової війни.

У цей же день французький контингент, отримавши в своє розпорядження залізничний ешелон, та повантаживши на платформи літаки, аеродромне обладнання, автомобілі та коней, вирушив через залізничні станції Жмеринка, Вапнярка і Гребінка у місто Лубни, куди прибув 18 грудня 1917 року. А далі був довгий шлях додому країною, яка палала революцією та була в передчутті громадянської війни – через Харків, Тулу і Москву у Мурманськ, куди французи прибули 15 березня 1918 року і звідки були евакуйовані на свою Батьківщину.

Герой повітряних боїв над Волочиськом Луї Кудоре після повернення у Францію продовжив свою бойову роботу (адже війна на Західному театрі бойових дій тривала ще до листопада 1918 року) в якості пілота-винищувача та збив ще один німецький літак, довівши загальну кількість своїх перемог до шести. Після війни став льотчиком-випробувачем, аналогом радянського Валерія Чкалова. Саме недосконалість тодішньої авіаційної техніки і стала причиною його смерті. 7 липня 1929 року, на літаку «Bernard 191GR No.1 “France”», готуючись до рекордного перельоту Північною Атлантикою між Європою та Америкою, він втрапив у аварію та отримав черепно-мозкову травму, яка і стала причиною його смерті через кілька годин. Поховано відважного французького пілота було на Гренвільському кладовищі у Парижі.

Залишити відповідь