Ми на Facebook

Наш YouTube

Друга світова війнаПочитатиПро історію

Про день звільнення Волочиська від нацистської окупації

Перегляди

Протягом останніх кількох десятиліть день визволення нашого міста щорічно відзначається 17 березня. Але архівні документи підрозділів, що звільняли Волочиськ та Фрідріхівку, можна довідатись, що активна фаза боїв за наше місто закінчилася 11 березня 1944 року, а вже 12 березня 1944 року танкісти та мотострільці вели бої в 10-15 кілометрах на південь від Волочиська, за села Поляни, Петрівка, Канівка і Тарноруда. Не зрозуміло звідки взялася дата 17 березня і до якої події вона приурочена, адже станом на цей день у 1944 році лінія фронту на лівобережжі річки Збруч проходила по річці Бованець, яка протікає в 7-10 кілометрах на південь від сучасного Волочиська, а вздовж правого берега Збруча війська 4-ої танкової армії просунулися ще далі, аж до Скалата.

Скоріш за все, при її визначенні орієнтувалися на мемуари двічі Героя Радянського Союзу, маршала Івана Якубовського «Земля у вогні», які вийшли в 1975 році. Навесні 1944 року, тоді ще полковник І. Якубовський командував 91-ою окремою танковою бригадою 3-ої гвардійської танкової армії. Його бригада вела бої на ділянці між Наркевичами та Чорним Островом, стримуючи німецький наступ зі сторони Бокиївки та Дзеленець. В своїх мемуарах перший заступник міністра оборони СРСР і маршал І. Якубовський не міг не зупинитися на ситуації в районі Волочиська-Фридрихівки, хоча, як полковник і командир танкової бригади у 1944 році, І. Якубовський мав саме опосередковано-віддалене (у прямому і переносному значенні цього слова) відношення до боїв за наше місто –

«Трудным препятствием для наступающих войск явилась река Збруч. Подступы к реке были исключительно заболочены. Лишь 17 марта завершились напряженные бои в этом районе. В этот день Волочиск был окончательно освобожден частями 10-го гвардейского танкового корпуса и 8-й гвардейской стрелковой дивизией».

Як бачимо – тут і згадка про 17 березня 1944 року, тут і 8-а гвардійська стрілецька дивізія, яка у маршальських мемуарах звільнила наше місто, хоча не могла цього зробити, бо воювала в цей час на 2-ому Прибалтійському фронті.

Свідченням того, що ще кілька десятиліть тому день визволення Волочиська відзначався не 17 березня є стаття «Улица Семибратова (К 30 летию освобождения Волочиска)» нашого земляка і краєзнавця В. Ф. Задворного, опублікована 08 березня 1974 року у газеті «Борьба за уголь», яка випускалася у місті Анжеро-Судженськ Кемеровської області. Стаття була присвячена пам’яті загиблого 08.03.1944 року, у ході боїв за Фрідріхівку, начальника штабу 29-ої гвардійської мотострілецької бригади, гвардії підполковника Гавриїла Семибратова, який до початку своєї військової кар’єри працював на шахтах цього міста. У статті стверджується, що 12 березня 1944 року, спільними зусиллями уральців та підоспілих на допомогу військ, ворог був відкинутий на південь. Слід розуміти, що зараз ми можемо оперувати лише архівними матеріалами, у той саме час як у 1974 році було багато живих ветеранів при добрій пам’яті, багатьом з яких не виповнилося ще і 50 років та з якими спілкувався В. Задворний, з’ясовуючи подробиці боїв.

До речі, із цієї статті можна дізнатися що радянські війська були не просто оточені у Фрідріхівці, а займали оборону в 4 місцях, ізольованих одне від одного, тобто були, так би мовити, двічі оточені: перший раз від основних своїх сил та тилів, а другий раз – від своїх підрозділів-сусідів. Можна висловити припущеннями що осередками цих 4 районів радянської оборони стали стрілецькі підрозділи 10-ого гвардійського танкового корпусу, адже у боях у Фрідріхівці взяли участь три мотострілецькі батальйони 29-ої гвардійської мотострілецької бригади та моторизований батальйон автоматників 61-ої гвардійської танкової бригади.

Про те, що звільнення Волочиська не співпадає з офіційною датою свідчать віднайдені архівні документи. Щоб не бути голослівним наведемо фрагмент бойового донесення штабу 61-ої гвардійської танкової бригади, датоване 13-00 годиною 11 березня 1944 року.

У ньому зазначено, що

«Ворог частинами 7-ої тд без танків та батальйон (номер не встановлено) озброєний танками Т-6 (скоріш за все, це був 503-ій батальйон важких танків, який було озброєно саме танками типу Т-6 «Тигр» – авт.) у кількості до 6 штук вибитий з Фрідріхівки, м. Волочиськ, відступив у Мислову, Підволочиськ, залишивши дрібні групи автоматників в районі цукрового заводу і танки Т-6, із них 2 в районі заводу і 3-5 в м. Волочиськ, контролюють дороги з півночі до м. Фрідріхівка та підходи до м. Волочиськ».

Із цього донесення можна зрозуміти, що ворог відступив у західному та південно-західному напрямках, залишивши у радянському тилу дрібні групи піхоти. Досвід бойових дій у населених пунктах під час ІІ Світової війни засвідчує, що не завжди вчасно можна передати різного роду накази своїм військам, особливо коли їх бойові порядки перемішалися із ворожими. При відсутності радіо чи телефонного зв’язку, вказівки доводиться передавати посильними бійцями, для чого по-перше, потрібен набагато триваліший термін на таку передачу та по-друге, у разі загибелі посильного, який не виконав свого завдання, доводилося знову починати все спочатку.

Наявність в районі цукрового заводу двох німецьких «Тигрів», які завжди обладнувалися потужними радіостанціями, може свідчити про їх поломку, відсутність пального або тимчасовий вихід з ладу внаслідок бойового ураження. Якщо ці два танки вийшли з ладу, то можна припустити, що дрібні групи автоматників виконували роль бойової охорони танків від радянських бійців, які могли знищити нерухомі німецькі машини гранатами чи пляшками із запалювальною рідиною.

За результатами боїв в ході Проскурівсько-Чернівецької операції штабом 61-ої гвардійської танкової бригади було підготовлено звіт під назвою «Действия танковой бригады во взаимодействии с моторизованной бригадой в оперативной глубине противника по захвату и удержанию крупных населенных пунктов, до подхода основных сил (из опыта боев за м. Фридриховка, Гусятин и рейда к г. Каменец-Подольск и оборона его)» на сторінці 15 якого можна знайти ще одне документальне підтвердження вірної дати звільнення Волочиська –

«На ранок 11.03.1944 року ворог припинив атаки і під дією танків бригади та піхоти 29-ої гв. мсбр, почав відхід у південному та східному напрямках. На кінець 11.03.1944 року Користова, м. Фрідріхівка, Поляни і м. Волочиськ були очищені від ворога».

Слід розуміти, що визволення Волочиська не означало припинення усякої бойової активності в районі нашого міста. Адже на захід, в сторону Підволочиська та Тернополя, намагалися прорватися не лише німецькі одиночні військові чи дрібні групи, але й цілі колони, оскільки більш-менш нормальна дорога була одна і проходила через Волочиськ. Окрім того, основні бойові сили Уральського корпусу залишили Фрідріхівку та Волочиськ, розпочавши свій наступ у південному напрямку, а підрозділи 6-ого гв. мк було передислоковано в район сіл Богданівка та Кам’янки для наступу у напрямі на Скалат. Не можна сказати, що у звільненому Волочиську не залишилося радянських військ, але це були тиловики, ремонтники, медики, які забезпечували бойову діяльність основних ударних сил. Залишалася ймовірність ворожого прориву зі сторони Проскурова німецьких танків.

В зв’язку із цим, 13 березня 1944 року у Фрідріхівці силами 10-ого гвардійського танкового корпусу було створено район протитанкової оборони до складу якого було включено наявні артилерійські та мінометні системи: 2 зенітні гармати 85-мм калібру зі складу 62-ого гвардійського винищувально-протитанкового дивізіону, дві батареї 37-мм автоматичних зенітних гармат 359-ого гвардійського зенітно-артилерійського полку, одна батарея 120-мм мінометів 299-ого гвардійського мінометного полку, одна батарея 82-мм 29-ої гвардійської мотострілецької бригади, два танка «Валентайн» 7-ого гвардійського окремого мотоциклетного батальйону, один танк Т-34 із складу 61-ої гвардійської танкової бригади та один трофейний важкий танк Т-6 «Тигр».

Завдання протитанкового району полягало у недопуску ворожих сил із напрямку Користови, Копачівки. Танки, гармати та міномети було розміщено у засадах на східній околиці Фрідріхівки (в районі теперішнього Волочиського машинобудівного заводу) з таким розрахунком, щоб їхній вогонь вражав ворога у секторі від теперішнього залізничного переїзду до Користови. Танки та артилерія повинні були вибивати важку ворожу бронетехніку, міномети відповідали за знищення німецької піхоти. У разі появи поранених, їх слід було направляти на збірний медичний пункт, який було створено в будівлях МТС (тепер – це частина сучасного Військового містечка). Харчування бійців було організовано за рахунок місцевих ресурсів – на практиці це означало що бійці і командири повинні були самі шукати продовольство у захоплених німецьких трофеях, або різними способами отримувати його від місцевого населення. Командувати районом протитанкової оборони було призначено гвардії майора Тарабана Д.І. (до речі – уродженця села Бондурівка Немирівського району Вінницької області), який на той час був командиром мінометного батальйону 29-ої гвардійської мотострілецької бригади.

Ще одним свідченням того, що 17 березня 1944 року вже давно перебували радянські війська, є донесення начальника штабу 61-ої гвардійської танкової бригади, гвардії майора Алексєєва В.М. у якому зазначено –

«Воробйову. У Фрідріхівку для зміни наших частин ніхто не прибув. Попереду діють частини 226-ої сд,які утримують оборону на вчорашньому рубежі (по правому березі річки Бованець від Полян до Завалійок – авт.). В районі Війтівці повинні бути частини 280-ої сд (за даними 226-ої сд), але з ними зв’язку не мали, як там ще не були. 14-30 год. 17.03. Алексєєв».

Як би там не було, але військові частини діючої армії у Фрідріхівці та Волочиську перебували ще довго – це і госпіталі, і військові залізничники, які відновлювали зруйновану інфраструктуру, і війська охорони тилу, і зенітники, які прикривали залізничну станцію від ударів ворожої авіації, інші підрозділи, яких відводили на відпочинок та поповнення. Аналіз архівних документів переконливо засвідчує помилковість офіційної урочистої дати – звільнення міста Волочиська від німецької окупації та зміщує її на 5-6 днів назад – на 11-12 березня 1944 року.

1 коментар

  • Дуже менi сподобалось повiдомлення про те, що в icторiю мicта внесено вклад мого дорогого вчителя Володимира Федоровича Задворного, який викладав в нас icторiю в першiй школi.
    А було це давно. Я закiнчила школу в 1954 роцi.. I так приемно побачити знайоме прiзвище людини, якоi вже нема на свiтi, Але справки ii живуть!

Залишити відповідь