Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро місто

Револьвер система Нагана

Перегляди

автор – Василь Закржевський

Напевно мало вже хто пам’ятає ось цю, доведену до жахливого стану, будівлю, поміж двох дев’ятиповерхівок, що за центром зайнятості. Та і що в ній знаходилось , відповість теж не кожний.

А це, між іншим, колись гарне і охайне приміщення, було апаратною залою напівсекретного об’єкту, під назвою “Волочиська радіостанція РСТ – 115”. Введена в експлуатацію в 60 -тих роках, вона пропрацювала десь 15 років.

Ретранслювала програму “Промінь” і Перший Український радіоканал. Багато в той час ходило легенд про секретність цього об’єкту. І те що там є підземні приміщення , і те, що там проводяться військові спестереження, і ще багато усіляких неймовірних чуток. Насправді все простіше. Посеред залу стояв великий, середньохвильовий передавач “TESLA”, такі собі, досить об’ємні шафи, де лампи розжарювання , були як трилітрові слоїки. Все це гуділо і блимало з 6 ранку і до 24.00. Два великих електромотори постійно подавали повітря для охолодження. Потужності вистачало, аби охопити радіосигналом дві області. Також були ще дві короткохвильові радіостанції “Вяз М- 2″. Раз на місяць , у будь яку годину доби, по прямому зв’язку, надходила команда налаштувати ” Вяз” на відповідну хвилю. Радист , який знаходився десь у Хмельницькому, азбукою Морзе, передавав інформацію кудись в інше місце. Це були звичайні навчання цивільної оборони. І все. Більше нічого секретного не було. Було автономне живлення. Стояв, завжди напоготові, потужний дизель, який у будь яку секунду заводився з пів-оберта. Перерва в трансляції ефіру дозволялася не більше 3 хвилини. Територія була огороджена і там де зараз подвір’я НВК – стояла і сама вежа, висотою 105 метрів.

Охорону забезпечувала воєнізована команда з п’яти чоловіків і командиром жінкою. Всі були пенсіонери. Це зараз , молоді , здорові хлопці працюють охоронцями, а в той час молодь соромилась бути сторожами. На озброєнні був револьвер системи Нагана, калібр 7,62 мм. Раз на рік їх вивозили на стрільби. Не знаю, стріляли вони там , чи ні, але повертались всі напідпитку, веселі, збудженні. Ми молоді електромеханіки, та монтери, жартома їх перераховували, чи бува кого не підстрелили. З одним з цих охоронців, якому було вже за 70 і трапилась прикра пригода. Був спекотний червень. Кожний працівник, хто бажав, мав на території клаптик городу, ну а охоронці, які були всі з ближніх сіл, ще й ділянку сіна. Працювати зі зброєю на поясі було важкувато, заважала косити, тому дідо зняв ремінь, закрутив ним кобуру і поклав на землю. Згадав про наган тільки тоді, коли прийшла пора здавати зміну. Зброю так і не знайшов.

Вже зранку наступного дня на об’єкті були “органи” з області. Усі працівники радіостанції були ретельно перевірені. Територія була обстежена вздовж і поперек. Все марно. Бідолашний, день і ніч ходив і шукав зброю. Шукав навіть там , де не міг бути, аж у старому парку. Його звільнили, взяли підписку про невиїзд. І не дай Бог, якщо зброя десь себе проявить, проти нього одразу буде відкрита карна справа. Та куди він міг подітися зі свого села, від корови, свиней і своєї баби. Шкода, але такого стресу, такого психологічного напруження він не витримав і буквально за два місяці помер. Сумно було всім. Ще довго охоронцям марилось, що він ходить по території і плаче.

А пропажа знайшлась. Пройшов майже рік. Зійшов сніг. Хтось з працівників випадково натрапив на зброю. Вона спокійно лежала там, де її поклав дідо, трохи накрита сухою травою. Буває ж так. І якщо зараз, в цьому районі, вночі, ви раптом побачите постать, яка повільно ходить і уважно дивиться собі під ноги, будь ласка, не лякайтесь. Це той самий бідолашний охоронець, який ще досі шукає револьвер системи Нагана.

Залишити відповідь