Автор – Володимир Матусяк, історик
Одного дня професійний інтерес спонукав мене відвідати старе кладовище поблизу Свято-Покровської церкви у Волочиську-1. Цікаво було дізнатися, чи збереглися пам’ятники на могилах XIX ст. Відомо, що кладовище поділялося на дві частини – православну і католицьку. Закладене воно, як вважається, ще 1865 року, проте на католицькій частині вдалося знайти й більш ранні дати надгробків – ще із 1830-х років. Як відомо, біля парафіяльної церкви ховали визначних волочиських міщан. Тут знайшли свій останній спочинок офіцери полків царської армії, прикордонники, чиновники митниці та залізничної станції, священики та члени їх родин, загиблі під час Визвольних змагань, Першої та Другої світових воєн.
Звичайно, з плином часу більшість давніх поховань безповоротно втрачена. Але надія знайти щось цікаве для дослідження залишалася…
… Між сухим гіллям розгледів порослу мохом стелу, обкладену масивним камінням. На ній можна було прочитати напис: «Полковник Михайло Петрович Фон-Огліо. 1831-1897.» Величність поховання наштовхувала на думку, що ця людина мала якісь особливі заслуги…
Могила, ймовірно, була розграбована місцевими любителями легкої наживи: каміння вивернуте, стела вирвана зі свого місця і кинута на землю, втрачений імперський герб, яким був увінчаний пам’ятник.
Незабаром пощастило дізнатися, що Михайло Фон-Огліо у 1850 р. закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, отримав призначення в Дворянський полк. У молодших офіцерських чинах служив в Одесі, де його дружина Олександра Ерастівна стала засновником та першим директором приватної Маріїнської жіночої гімназії. Тут в різні часи читали лекції такі видатні вчені, як Сєченов, Пирогов та навіть сам Менделєєв.
Пізніше я ознайомився з витягами із книги священика М. Теодоровича, дослідника історії Волині. Серед іншого автор досить докладно описує зведення у Волочиську «привокзальної» церкви святого Олександра Невського в пам’ять про «чудесне» спасіння родини царя Олександра III (йдеться про залізничну аварію неподалік Харкова у 1888 році).
Як пише дослідник, першим ідею будівництва подав підполковник Окремого корпусу жандармів Михайло Петрович Фон-Огліо. Він став на чолі цього «благочестивого» руху, зустрівши підтримку збоку чиновників вокзалу і митниці. Тому Фон-Огліо активно взявся за здійснення проекту.
Протягом кількох місяців збиралися кошти. Свою благочинну частку вносили міщани, прикордонники, пасажири потягів і навіть іновірці. На пероні для цього було виставлено спеціальну скриньку. Всього пожертвування склали 9,5 тис. карбованців.
Для нагляду за цією справою створено було будівельний комітет. Головою, звичайно, обрали М.П. Фон-Огліо.
На відведеній землі залізниці (від сучасного пам’ятника жертвам Голодомору трохи ближче по діагоналі до будинку старого «залізничного» магазину) незабаром з’явився дерев’яний трьохкупольний храм із дзвіницею. Робота велася під керівництвом архітектора Валерія Івановича Куликовського та дорожнього майстра при станції Волочиськ, дворянина Івана Адольфовича Корвін-Красинського.
5 липня 1892 р. відбулося освячення храму, на яке підполковник Фон-Огліо запросив архієпископа Волинського Модеста. Владика відслужив літургію.
До речі, в списку членів будівельного комітету знаходимо ще одне цікаве прізвище – агент-експедитор Єгор Іванович Штіопуло. Саме він став прототипом героя кількох оповідань О.І.Купріна, який, як відомо, служив у Волочиську (1893-1894 рр.). Більше того, підпоручик Купрін листи до себе просив надсилати на адресу Штіопуло. Очевидно, Олександр Іванович бував у новозбудованій церкві. Хата ж, в якій проживав майбутній письменник, знаходилася за кількадесят метрів від кладовища, де згодом упокоївся Фон-Огліо. Ось таким дивовижним чином пересіклися долі кількох знаних людей.
А церква при вокзалі була знищена у «буремні» 1930-ті. Її можна побачити лише на кількох старих фотографіях.
Залиште Ваш коментар