Ми на Facebook

Наш YouTube

Друга світова війнаПочитатиПро історію

Невідомі герої визволення Волочиська

Перегляди

автор – Олександр Фрадинський, дослідник історії, канд. екон. наук

Щороку у відкритому доступі в мережі Інтернет з’являються все більше розсекречених архівних документів, вивчення яких дозволяє по новому поглянути на події, вже здавалося б відомого, історичного проміжку часу. У цьому процесі не є винятком і Волочиськ. Аналіз архівних документів військових частин (журналів бойових дій, звітів, розпоряджень, карт, нагородних листів), які звільняли наше місто в березні 1944 року, приводить до висновку про наявність великої кількості недомовок, перекручування реальних фактів та відвертих пропагандистських міфів.

У відцензурованій та відлакованій радянською владою історії ведення бойових дій за місто Волочиськ (в його теперішніх межах) монопольне місце відведено бійцям та офіцерам 10-ого гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу, хоча насправді, судячи із Журналу бойових дій цієї військової частини, бої за Волочиськ вели лише частина сил корпусу: дві бригади із наявних чотирьох – 61-а гвардійська танкова та 29-а гвардійська мотострілецька, 7-ий окремий гвардійський мотоциклетний батальйон, дві батареї 365-ого гвардійського самохідно-артилерійського полку (8 самохідних гармат СУ-85) та під кінець боїв – дві батареї 299 гвардійського мінометного полку.

При цьому, не згадується питання участі інших військових формувань у визволені нашого міста в березні 1944 року. Заради справедливості, слід відзначити, що серед публікацій краєзнавчого та історичного характеру можна знайти інформацію про бої за Волочиськ 8-ої гвардійської стрілецької дивізії 1. В Паспорті Волочиської районної ради 2017 року зазначено, що участь у звільненні Волочиська взяли бійці 18-ої гвардійської стрілецької дивізії 2.

Навіть поверхневий аналіз зазначеної інформації показує, що ці дивізії бойові дії в районі Волочиська вести не могли. 8-а гвардійська стрілецька дивізія свій бойовий шлях розпочала під Москвою восени 1941 року. Тоді її номер був 316-ий, а командиром – знаменитий учасник оборони Москви генерал-майор І.В. Панфілов. В лютому-березні 1944 року дивізія входила до складу 22-ої армії 2-ого Прибалтійського фронту. 18-а гвардійська стрілецька дивізія навесні 1944 року воювала в Білорусі, у складі 11-ої гвардійської армії 2-ого Прибалтійського фронту і теж взяти участь в боях за визволення нашого міста не могла.

Але участь у боях за Волочиськ стрілецьких частин Червоної армії не викликає сумнівів. Особливо враховуючи те, що активним учасником визволення населених пунктів Волочиського та Підволочиського районів була 60-а загальновійськова армія, якою на той час командував генерал-лейтенант І.Д. Черняховський. Журнал бойових дій цієї армії за березень 1944 року фіксує, що 07.03.1944 року у напрямі Волочиська вів наступ 23-ій стрілецький корпус у складі 8-ої, 226-ої та 351-ої стрілецьких дивізій 3.

Наявність у складі 23-ого стрілецького корпусу звичайної (не гвардійської) дивізії під номером 8 дозволяє припустити, що існуюча плутанина в історичних публікаціях із гвардійськими 8-ою та 18-ою стрілецькими дивізіями 2-ого Прибалтійського фронту, зумовлена саме цією «магією цифр». Але відразу слід зауважити, що і 8-а стрілецька дивізія участі у визволенні Волочиська не брала, оскільки фронт її наступу лежав винятково в межах Підволочиського району – від Кам’янок до Староміщини. В боях за Волочиськ взяла участь 351-а Шепетівська стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Козика О.В. Саме цей факт засвідчує, окрім Журналу бойових дій 60-ої армії і Схема розташування дивізій 23-ого стрілецького корпусу в березневій операції в період із 04 по 20 березня 1944 року 4.

Фрагмент карти із розташуванням підрозділів 23 стрілецького корпусу в боях за Волочиськ у березні 1944 року.

Як видно із схеми, участь у визволенні Волочиська взяли усі три стрілецьких полки цієї дивізії. При цьому, якщо із півночі (з району Дорофіївки та Вочковець) наступав 1161-ий стрілецький полк, то 1159-ий полк обхідним маневром, із району сіл Іванівка та Бальківці долаючи опір ворога вдарив у західному напрямку, вздовж залізниці.

Про запеклість боїв свідчить журнал бойових дій 1159-ого стрілецького полку 351-ої стрілецької дивізії 5. Ввечері 07.03.1944 року полк зайняв оборону в районі Користова-Бальківці вздовж правого берега річки Грабарка, при цьому бойові порядки 3-ого батальйону було обстріляно із стрілецької зброї та снайперами ворога. Втрати: 11 бійців загинуло та 24 було поранено. Снайперською кулею було вбито командира батальйону капітана Зорічева (на сайті «Мемориал» можна знайти інформацію, що капітан Зорічєв Іван Дмитрович, 1921 року народження, уродженець села Вишнівка, Родіоново-Несвєтайського району, Ростовської області, загинув 07.03.1944 року, похований в районі радгоспу Вільшани Кам’янець-Подільської області). Ввечері 08.03.1944 року полк перейшов в наступ, 1-ий та 2-ий батальйони вийшли до залізничного полотна та закріпилися на східній околиці Фридрихівки (на той час – це район теперішньої вулиці Пушкіна). 3-ій батальйон тричі ходив в атаку з метою захоплення цукрового заводу але був відкинутий ворогом на займані позиції.

09.03.1944 року 1-ий та 2-ий батальйони просунулися на 300-400 метрів за залізницю, розвернулися в західному напрямку та продовжили свій наступ на Фридрихівку (через територію сучасного мікрорайону Запутя). Зайняли район церкви та, зустрівши сильний ворожий вогонь, змушені були зайняти оборону і окопатися.

Зранку 10.03.1944 року полк розпочав наступ із займаних позицій вздовж залізниці, у напрямку містечка Волочиськ (тепер – Волочиськ-перший), досяг його околиць (1 кілометр східніше містечка), але зазнав сильного вогневого спротиву ворога та знову зайняв оборону. Дії німецьких військ підтримувалися бронепоїздом. У тилу полку, в районі цукрового та пивоварного (так в тексті документу) заводів, німцями було залишено сильні гарнізони, які підтримувалися важкими танками типу «Тигр». Контратаки ворога з цих районів створили загрозу оточення полку.

11.03.1944 року ворог, за підтримки 25 танків та бронетранспортерів, розпочав наступ на Фридрихівку із трьох напрямків – Копачівки, Мислової та цукрового заводу. 4 важких танки типу «Тигр» та 7 самохідних гармат із десантом автоматників на броні пройшли через бойові порядки полку. В результаті цього бойові підрозділи полку були відрізані від штабу, та потрапили в оточення. Втрати полку лише вбитими протягом 11.03.1944 року склали 89 бійців та командирів. Серед вбитих був і командир 5-ої стрілецької роти старший лейтенант Шмельов. Ситуація погіршувалася тим, що бійці полку взагалі не мали протитанкових засобів – гранат, протитанкових рушниць та гармат. Командири 1-ого батальйону майор Сушкевич та 2-ого батальйону капітан Ес-Мухамедов втратили управління своїми батальйонами. 12.03.1944 року кінними розвідниками було встановлено зв’язок із оточеними батальйонами та виведено їх у розташування наших військ. До речі, в нагородному листі на нагородення орденом Вітчизняної війни І степені Сушкевича Йосипа Іларіоновича, 1919 року народження, майора, командира 2-ого стрілецького батальйону 1159-ого полку 351-ої стрілецької дивізії, за період зимових та весняних боїв 1944 року ні слова не згадується про бойову діяльність в районі Фридрихівки-Волочиська. Це свідчить про серйозні невдачі як його особисто так і очолюваного ним бойового підрозділу у зазначений період.

Внаслідок відсутності артилерії та протитанкових засобів, а також втрати зв’язку втрати 1159-ого полку під час боїв в районі Фридрихівка-Волочиськ склали вбитими – 104 людини, пораненими – 102 бійців, пропало безвісти – 32 військовослужбовці (і це лише одного із трьох полків 351-ої дивізії!). Аналіз втрат приводить до висновку, що безповоротні втрати, які перевищили кількість санітарних, обумовлюються особливостями веденням бою в оточенні – неможливістю евакуації поранених, забезпечення їх медзасобами, надання їм необхідної допомоги безпосередньо на полі бою.

Історія боїв 1159-ого стрілецького полку за Волочиськ закінчилася ввечері 13.03.1944 року коли підрозділ отримав наказ на перебазування через Староміщину, Супранівку, Богданівку в район села Мовчанівка для ведення наступу на села Іванівка та Качанівка (усі – Підволочиського району).

На жаль, журналів бойових дій інших бойових частин 351-ої стрілецької дивізії в період боїв за Волочиськ у відкритому доступі зараз немає, проте про участь в бойових діях солдат та офіцерів 1157-ого та 1161-ого полків, можна дізнатись із оперативних зведень штабу 351-ої дивізії за період 9-13 березня 1944 року.

У ніч на 9 березня 1161-ий полк, діючи в напрямку Фридрихівки, форсував річку Грабарку та вийшов до цукрового заводу, зустрів сильний опір із північної околиці Фридрихівки (район теперішнього стадіону і Волочиського навчально-виховного комплексу) та був зупинений. Ввечері 1157-ому полку, який зайняв оборону в районі Гарнишівки, прикриваючи спину двом іншим полкам дивізії, тим самим створюючи передумови для їх успішного наступу на Волочиськ, було завдано авіаційного удару силою до 20 німецьких пікіруючих бомбардувальників «Ю-87».

10 березня 1161-ий полк змінив напрямок свого наступу, повернувши в сторону Користової та дійшовши до її західної околиці. У смузі дії 1157-го полку ворог, підтримуваний танками, прорвався до перехрестя залізничної та шосейної дороги (тепер – це район зупинки приміської електрички «Гарнишівський переїзд»).

11 березня 1161-ий полк захопив північно-західну частину Користови та вступив у затяжний бій з танками та піхотою ворога. Йому на допомогу було відправлено один із батальйонів 1157-ого полку, який, у свою чергу, зайняв оборону на ділянці Маначин-Лозова.

12-13 березня 1-ий батальйон 1161-ого полку зайняв північно-східну околицю Фридрихівки (тепер – район лікарні). 3-ій батальйон 1161-ого полку вів бій із німецькою піхоти та 4 ворожими танками в районі Користови, яку остаточно звільнив 12 березня. Далі просунувся в район цегляного заводу та південної околиці Фридрихівки (район теперішньої вулиці Музейної). 13 березня 1161-ий полк закінчив свій бій за Волочиськ, отримавши наказ про наступ у південному напрямі, на села Морозівка та Голохвасти (тепер – у складі Полян).

Ще одним джерелом інформації про участь 351-ої стрілецької дивізії в боях за Волочиськ є нагородні листи її бійців та командирів. Із цих документів слідує, що, принаймні, 1-ий батальйон 1161-ого стрілецького полку теж потрапив в оточення, в якому протягом 5 днів вів бойові дії, відрізаний від основних сил. На основі існуючих документів можна зробити висновок, що свою лінію оборони цей батальйон тримав між теперішніми вулицями Незалежності, Лисенка, Починка та Пушкіна. Серед нагороджених орденами за ці бої – багато рядових бійців та молодших командирів 1161-ого стрілецького полку:

Андросов Михайло Якович, 1921 року народження, молодший лейтенант-командир стрілецького взводу 1161-ого полку 351-ої дивізії – нагороджений орденом Червоної зірки за те, що «7 по 12 березня 1944 року, знаходячись в повному оточенні, зі своїм взводом стійко відбивав контратаки противника, утримуючи район оборони біля залізничної станції Волочиськ»;

Бабенко Іван Наумович, 1923 року народження, молодший лейтенант-командир мінометного взводу 1161-ого полку 351-ої дивізії – нагороджений орденом Червоної зірки за те, що «в період боїв за населений пункт Фридрихівка з 8 по 10 березня прицільним вогнем своїх мінометів відбив три ворожі контратаки, знищивши при цьому до 40 німецьких солдат та офіцерів»;

Іщук Семен Якович, 1900 року народження, рядовий, стрілок 1161-ого полку 351-ої дивізії – нагороджений орденом Червоної зірки за те, що «під час боїв за населений пункт Фридрихівка та залізничну станцію Волочиськ з 7 по 12 березня 1944 року, потрапивши у складі свого батальйону в оточення ворога, протягом 5 діб, стійко та мужньо відбивав атаки ворога, будучи прикладом сміливості та відваги. 10 березня 1944 року був контужений, але поле бою не покинув. Під сильним мінометним вогнем надав допомогу 8 пораненим бійцям та особисто виніс їх із поля бою»;

Матвєєв Гнат Іванович, 1902 року народження, рядовий, командир взводу 1161-ого полку 351-ої дивізії – нагороджений орденом Червоної зірки за те, що «під час боїв за населений пункт Фридрихівка та залізничну станцію Волочиськ з 7 по 13 березня 1944 року знаходячись в повному оточенні ворога, протягом 5 діб, стійко та мужньо відбивав атаки ворога. 11 березня 1944 року коли зі строю вибули командир взводу та сержанти, взяв на себе командування взводом та, піднявши бійців в атаку, пробився до своїх, сприявши виходу з оточення батальйону»;

Слюсар Євген Платонович, 1915 року народження, рядовий, стрілок 1161-ого полку 351-ої дивізії – нагороджений орденом Червоної зірки за те, що «під час боїв за населений пункт Фридрихівка та залізничну станцію Волочиськ … 9 березня 1944 року, коли зі строю вибув командир відділення, прийняв на себе командування та стійко тримав лінію оборони. За час боїв особисто із гвинтівки знищив 16 німецьких солдат»;

Калиновський Михайло Юхимович, 1898 року народження, рядовий, стрілок 1161-ого полку 351-ої дивізії – нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що «під час боїв за населений пункт Фридрихівка та залізничну станцію Волочиськ проявив себе сміливим та мужнім бійцем. Протягом 5 діб, знаходячись в оточенні, мужньо відбивав атаки ворога… 12 березня 1944 року, у складі штурмової групи рішучим ударом прорвав вороже оточення. У цьому бою особисто, із гвинтівки знищив 9 німецьких солдат».

Командир 1161-ого полку 351-ої дивізії підполковник Банюк Демян Маркович, 1905 року народження, (до речі, наш земляк – уродженець міста Полонного) за бої весни 1944 року, в тому числі у районі Фридрихівка та Волочиськ отримав орден Кутузова ІІІ степені. Статутом ІІІ степені цього ордену передбачалося, що ним нагороджувалися командири полків, батальйонів, рот та начальники штабів полків за 6:

  • ініціативу, виявлену в проведенні бою та нанесення ворогу великої поразки в результаті сміливого і раптового нападу;
  • за захоплення із малими втратами серед своїх військ великого вузла опору ворога, вміле закріплення завойованих позицій та рішуче відбиття контратак ворога;
  • за організацію переслідування відступаючого ворога та розгром його живої сили і техніки, за швидку ліквідацію блокованих груп ворога;
  • за сміливий вихід на комунікації ворога та розгром його тилових гарнізонів і баз;
  • за вмілу розробку плану бою, забезпечення чіткої взаємодії усіх родів військ та успішне завершення бою.

Наведений в цій публікації перелік нагороджених бійців 351-ої стрілецької дивізії є вибірковим та далеко не вичерпним. За визволення Волочиська десятки солдат та офіцерів цієї військової частини були нагороджені орденами та медалями. Цікавий факт – переважна більшість нагороджених рядових бійців є уродженцями північних районів (Полонського, Славутського, Шепетівського) сучасної Хмельницької та Житомирської областей. Тобто билися за Волочиськ та гинули за його звільнення нашвидкоруч мобілізовані до армії у лютому 1944 році парубки та дядьки із сусідніх районів та областей. Подібна доля чекала і волочиських рекрутів – забрані до війська у березні, вже в квітні 1944 року вони будуть кинуті в бій під Тернополем, де значна їх кількість загине…

1. Визволення міста Волочиськ від німецько-фашистських окупантів у березні 1944 року // http://www.volochisk.info/misto_hist_vuzv_2.php 
2. Паспорт Волочиського району станом на 01.01.2017 року 
3. Журнал боевых действий 60 А. Описывает период с 01.03.1944 по 31.03.1944 г. // ЦАМО, Фонд: 417, Опись: 10564, Дело: 843 
4. Схема положения дивизий 23 стрелкового корпуса в мартовской операции в период с 4 по 20.3.44 // ЦАМО, Фонд: 871, Опись: 1, Дело: 22 
5. Журнал боевых действий 1159 сп 351 сд. Описывает период с 01.01.1944 по 12.08.1944 г. // ЦАМО, Фонд: 7819, Опись: 79517, Дело: 4 
6. УКАЗ Президиума Верховного Совета СССР от 8 февраля 1943 года Об учреждении военного ордена — Ордена Кутузова III степени и о дополнении статута Ордена Суворова

Залишити відповідь