Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро людей

ТАНЦІ. Середина 70 – тих

Перегляди

автор – Василь Закржевський

Спекотне літо. Середина 70-тих. Могутні тополі, які ростуть вздовж вулиці, скидають пух. Він скрізь: під ногами, на голові, на одязі. Він залітає у вікна. Вітер його крутить, збирає у купи. Ці купи, разом з пилюкою, котяться по “Кірова”, наче білий сніг серед літа.

– Тьфу! Залетіло у рота!

– А ти чого писок роззявив? Стули його, помовч трохи, а то бач яка холєра, лізи куди не треба.

Біля “Колоса”, автомати з газованою водою працюють на повну потужність. Вони шиплять, булькають, розбрискаючи рятівну вологу. Яка ж смачна, ця водопровідна вода з вуглекисним газом. Ну то шо, шо віддає хлоркою, зате холодна. О! Як добре випити з запітнілого гранчака

– Ти не гепай! Не гепай! Бач який!

– Так не наливає! І три копійки зіло, сука!

– Значить сіроп скінчився. Пий за копійку. Чого гепати, ще стакана поб’єш. Один залишився. Герой, мать твою…гепає тут. Люди, он, по роботах, а воно швендяє по вулиці.

– А ви дядьку чого розкричались?

– Та я кров проливав на фронті, а ти тут гатиш, зараза!

– Ну добре, добре, більше не буду. Все добре.

На одній з тополь, яку і у двох не обхватити, тільки що, хтось вчіпив об’яву. Писана гарно, на ватмані, різнокольорово. “Сьогодні і завтра у БК – ВЕЧІР ТАНЦІВ початок о 20.00. вхід 50 коп.”

Урааа! Хлопці! Дівчата! Чуєте? Танці! Сьогодні за путями танці! Чуваки! прасуйте штани, начищайте капці! Хто має джинси, той взагалі крутий! І не забудьте зайти в гастроном, прихопити плящину “Портвейну” Так, чисто для сміливості!

Дівчата! Витягайте з шафи сукні. Брискайте на себе мамині парфуми “Бить можєт” або “Можєт бить” Робіть одна одній неймовірні зачіски! Бо ж сьогодні танці!

Раз, раз, два, раз. Добре! Ну шо, поїхали! Вас вітає ВІА “Друзі пісні”! Сонце поволі котиться до низу. Спека спадає. Купки тополиного пуху висять на кущах, лежать на колії. Гримаючи вагонами, проповз товарний потяг, здійнявши у повітря і потягнувши за собою шлейф білосніжної радості. Знову тихо. Пух опускається на пішохідний міст. Звідси добре чути мелодію Карлоса Сантани, яка вирвавшись з другого поверху БК, через відкриті вікна, летить через колію у місто.

– Саня! Давай бігом! Вже танці почались! Там чувіхи поприїзджали на канікули. Потанцюємо!

– Ага, потанцюєш, знову запутєйці з цукровиками будуть битися.

– Ну і шо. Зате буде весело.

… Нєсьот мєня тєчєніє, сквозь запахі осєнніє…

– Лєнка, чуєш, а шо то за пацан грає. Здається раніше не було.

– Та то тільки з армії прийшов, Ніби нічого, але якийсь худий.

– Ну – ну, ти не дуже задивляйся. Вони гонорові, не знаєш як підійти. Та і Наташка з Олькою там крутяться біля них. Так шо забудь. А особливо он той, патлатий, ще зелений, а вже опитний.

– Можна вас запросити ?

– Я не танцюю. Лєнка, може ти підеш ?

– Та ну. Якийсь рудий і маленький.

– Ну то шо! Потанцюєш раз і все!

– Ну добре. Йдем.

… Сплєтают рукі лілії, сплошной зєльоной лінієй. Всьо больше, больше, больше отдаляясь от зємліііі…

– Ви не проти , якщо я вас проведу після танців ?

– Проти. Мене є кому проводити.

– Ну тоді вибачте.

… а мімо гусі – лєбєді любовь мою нєсут. Пора прібіться к бєрєгу, да волни нє даюююют…

– Ну шо він тобі казав? Гарно танцює. Він за тебе вищий!

– Та, просився провести.

– А ти шо?

– Ага , зараз, ще чого!

– От ти дурна! Він здалека ніби нічого.

– Колян, слухай, он та , в сукні в горошок, шо за одна ?

– Ну ти , чувак, чого захотів! То Сєрого дівчина. Він нікого до неї не підпускає.

– А я спробую!

– Ну, дивись, аби не пошкодував.

– Якщо шось, виручиш?

– А то ! Ми ж друзі!

… В рєку смотрятся облака. А я всьо смотрю на тєбя..

– Я Володя. А вас як?

– Свєта.- Гарне ім’я. Може, Свєта ,сходимо завтра у кіно? Фільм кажуть класний. Ось, маю два квитки.

– Я подумаю.

– Тоді в дев’ять вечора, біля кінотеатру.

…даже в любві, в любві взаімной, мукі одні…

– Колян! Все чьотко! Запросив її в кіно!

– Ну ти даєш! Ризикуєш канєшно, але молодець!

– А зараз білий танець!!!

… Пливут тумани бєлиє, с моєй тоской нє знаются…

– Людка! Ти куди!

– Піду того нового музиканта запрошу.

– Не дурій! Він не піде!

– А я попробую. Нє, то нє

….ах почєму нє смєлиє, дєвчонкам мєньшє нравятся…

– Ти чого пхаєшся!?

– А ти чого?

– Я нічого, а ти, я бачу, хочеш получити. А ну вийдемо.

– А пішли!

– Хлопці! Хлопці! Агов! Тихо! Тихо! Все нормально! Заспокойтесь! У мене є бомба “Портвейну”. Ходімо в куточок, потягнемо з горла. Чого будемо між собою. Там , он, підволочисці приїхали…

Як же швидко летить час. Здається ще вчора літо тішило своїми лагідними днями. Здається , ще вчора слухав солов’їний спів у старому парку і друзяко Збруч, привітно тобі посміхався. Посміхався і водночас хитав головою, ніби промовляючи – А чи не пора тобі, шановний, до дому ? Бачиш, он там, за вишкою, в Користові, сіріє, от-от сонечко зійде, а ти такий-сякий ще не нагулявся. Давай бігом , може ще встигнеш поспати годинку, дві. Знову будеш куняти на роботі.

Здається ще вчора, підволочиські хлопаки, мали необережність прийти на танці. Невже вони думали, що це для них просто так минеться? Е ні, дорогенькі! Так не буває! То була б велика ганьба для Волочиська, ось так, відпустити вас без жодного синця. Ви, звичайно, образу не тримаєте, бо буквально через тиждень, віддячили тією ж монетою нашим чувакам. І одразу, на другий день, домовились про зустріч на мості. Для примирення. Таке життя. Все по чесному.. Ми, якщо взяти в загальному, то недолюблюємо один одного, але здебільшого можемо бути і справжніми друзями.

І ось в такому одноманітному житті завжди так буває: кожний окремий день тягнеться безсоромно довго, а тижні і місяці летять наче навіжені, не кажучи вже про роки.

Здається все це було вчора, ну принаймні позавчора, а сьогодні вже осінь, золота Волочиська осінь, з ранковими туманами і нудними дощами, з жовто-гарячими тополями і болотом по коліна. Дощ розмиває об’яву. Вітер рве її на шматки. Та молодь все одно знає і з нетерпінням чекає вихідних. Бо як же! Бо ж ТАНЦІ! Ніщо не може спинити цю подію : ні дощ, ні сніг, ні мороз, ні вітер. Ну хіба би стався землетрус і велике урвище розділило б місто на дві половини: з однієї сторони центр, з іншої – запуття. І то, наші хлопці, перекинули б кладку через прірву.

… Вєчєр опустілся, на город нєбольшой. С дєвушкой любімой на танци я прішооол…

– Дівчата! Атас! Директор з завучкою!

– Петрова! Ти не ховайся! Не ховайся! Запишіть її, Надія Григорівна. І тобі не соромно, Петрова? Щоб мала готуватися до навчального процесу, то ти, осьо тут, серед цього неподобства.

– Добрий вечір Іван Степанович!

– А, Іваненко і ти тут! Ну звичайно, де ж тобі бути. Тобі і в школі одні гульки були в голові. Знаєш, ми всі полегшено зітхнули, коли тебе випхали зі школи. Ми знали, що з тебе нічого путнього не вийде. Ну як хоч живеш?

– А нічого. Нормально. Відслужив в армії. Зараз вчуся заочно в будівельному технікумі. Працюю на будові. Бригадир комсомольсько – молодіжної бригади. Вибороли перехідний червоний прапор. Бачите як Волочиськ будується ? В цьому є і моя частка.

– Даа?! Ну я завжди в тебе вірив.

– Іван Степанович, я вас прошу, не записуйте Петрову, то моя дівчина.

– Добре, Іваненко, але на другий раз не проси.

– Ну що, Надія Григорівна, є ще хтось?

– Та поховалися всі на сцені. Он виглядають.- А он ті дівчата?

– То не наші, то з п’ятої школи.

– Тоді ходімо звідси.

– Так, Петрова, давай знайомитись. Я Сергій. І за те, що тебе врятував, цілий вечір танцюєш зі мною. Не проти ?

– Я подумаю.

… Плона гури, плона ляси в пржедвечерні мглє…

– О! “Червони гітари”! Моя улюблена пісня! Петрова, я тебе запрошую!

– Лєнка! Дивись який хлопець, а запросив кого! Надьку! Та вона ж ні риба, ні м’ясо! Йо – майо! Я пів дня красилася! От казьол!

… Ржуч медзу нас, найшерші ржек, найглибшу нурт, найдальші бржег…

– Здоров Петруха! Слухай, рубашка в тебе класна! На закльопках! “Монтана!” Фірма! Де дістав?

– Сеструха в Хмельницьку, в універмазі торгує, ось підкинула за 20 ре.

– Може мені би привезла?

– Та он вона танцює. Йди домовляйся. Танька зветься.

… Роняя свєт пєчальний і тєнь твою качая. Фонарь глядіт із тємнотиии…

– Можна вас запросити? Хочете я вгадаю як вас звати? А вам подобається Єсєнін?

– Тобі шо треба? Рубашку? Так і скажи, а то випендрюється тут. Братуха послав? Он сміється. А ну дай гляну. Ага. 48-й розмір. Готуй 25 ре, через тиждень привезу.

– Спасібо Таня!

– А ще мусиш мене провести.

– Та хоч на край світу!

– На край світу не треба, а ось в Бальківці – будь ласка.

– Та хоч в Курилівку!

… А вьюга как нарошно, кружітся как нарошно. Слєди всьо больше, занося, занося…

– Колян, шо то за чувак танцює? Щось не знаю такого. Піду но розберусь з ним.

– Стій! Стій! Не йди! От гад! Не чує!

…Лістья закружат, лістья закружат і улєтят. Очєнь мнє нужен очень мнє нужен, твой нєжний взгляд…

– Блін ! Колян! Ти чого не сказав, що він Джіу – Джітсу знає? Аж свічки в очах поставали!

– А хіба ти слухав? Попер , як танк! Ха – ха! Класно він тебе крутанув. Аж капці злетіли!

– Смійся, смійся. Міг би допомогти.

– Ага! Нема дурних. Він майстер спорту…. До завтра, до завтра і пєсні нєту конца. До завтра, до завтра поют сердцааа!

– Лєнка! тримай мене! Ні фіга на цих сходах не видно! Зараз покочуся до низу! Та за руку тримай, за руку, а не за…! Не Лєнка? А вона де? Вже пішла? Ну тоді тримай мене ти! Тільки за руку! Чуєш, чувак ! За руку!!!

Залишити відповідь