Автор – Володимир Матусяк, історик.
Таку цікаву історію наводить у своїй статті під назвою «Зустрічі та прощання» єврейська письменниця Єва Лоздернік, котра народилася в містечку Купіль, а зараз мешкає у Брукліні (один з районів Нью-Йорка). Автор кілька разів зустрічалася з племінником свого покійного чоловіка – Львом Шпізелем.
У одній із приватних бесід названий племінник повідомив письменниці наступне. Його бабуся, Нора Шпізель, що проживала у Купелі, в 1912 році отримала шіфскарту – документ на право проїзду пароплавом до Америки за рахунок приймаючої сторони. Роком раніше у Нори народився син Наум (чи, лагідно, Нойка), а чоловік в пошуках кращої долі раніше виїхав на роботу в США. Таким чином сім’я повинна була об’єднатися…
На лайнер «Титанік», що відправлявся у свій перший рейс з англійського міста Саутгемптон, згідно правил перевезення пасажирів, заборонялося брати дітей віком до трьох років. Тому Нойка залишився на виховання бабусі і діда в Купелі, а мати залізницею дісталася «туманного Альбіону». Можна припустити, що, як заробітчанка, Нора Шпізель отримала білет в каюті третього класу. А далі сталася трагедія – зіткнення корабля-гіганта з айсбергом в Атлантиці та жахлива аварія з численними жертвами, обставини якої багатьом відомі за популярним голлівудським фільмом.
Коли до Купеля дійшла звістка про страшне лихо, батьки Нори не змогли пережити такий удар долі і незабаром померли. Нойку виховувало усе містечко, а потім усиновила родина дядька. Під час Другої світової Наум Миронович Шпізель служив танкістом, мав поранення, високі урядові нагороди. Закінчив війну в Болгарії у званні майора. Його названі батьки та двоє братів були розстріляні фашистами та поховані в братській могилі мирних жителів Купеля (тепер – територія сільської лікарні). В післявоєнні роки Н.Шпізель став головою одного з найбільш успішних на Хмельниччині колгоспів в містечку Летичів, багато зробив для будівництва там цегляно-черепичного заводу. Але розповідати про загиблу на «Титаніку» матір нікому не став, бо це могло трактуватися, як компромат на члена партії.
В середині 60-х років на екрані з’явився фільм «Загибель «Титаніка». Наум Миронович домовився з облкінопрокатом про демонстрацію стрічки в Летичеві, де її «прокручували» 12 разів. Голова колгоспу зі своєї кишені оплатив усі сеанси (через що заборгував досить значну суму і довго її виплачував). Під час показу він намагався знайти на екрані актрису, ззовні схожу на свою матір…
Історикам залишається знайти документальне підтвердження цієї надзвичайної історії. Але тут є певні проблеми, адже списки загиблих на «Титаніку» пасажирів, особливо третього класу, відновлено не повністю. І лише нещодавно їх вперше надрукували англійською мовою.
Якесь незвичне відчуття викликає припущення, що, вірогідно, серед жертв найбільшої техногенної аварії початку XX століття була й уродженка нашого краю.
Залиште Ваш коментар