Підготував Володимир Матусяк, історик (за матеріалами відкритих джерел).
Думаю, що багатьом із наших читачів доводилося споживати цілющу мінеральну воду «Куяльник». Однак, навряд чи хтось здогадувався, що на її етикетці при бажанні можна розгледіти обриси, мабуть, єдиного пам’ятника уродженцю Волочиська за межами нашого міста (звичайно, йдеться не про поховання)…
15 квітня 2019 р. жителі міста Одеси відзначили 210-річчя з дня народження видатного громадського діяча, лікаря, письменника, одного із засновників курортології Ераста Степановича Андрієвського (1809-1872), який залишив по собі добру пам’ять як подвижник науки.
Найбільш цікавим є те, що Андрієвський народився у містечку Волочиськ (тоді Старокостянтинівського повіту Волинської губернії). Його батьками були дворяни Степан Степанович Андрієвський та Генрієтта-Августа Карлівна Грефе. Батько займався митними питаннями у Тернополі, Кам’янці-Подільському, Гусятині, а пізніше керував Новоселецькою митницею. У своїх спогадах Ераст Степанович напише: «Я народився у Волочиську, син чиновника… простий російський дворянин». Мати, німкеня за походженням, була тіткою відомого берлінського лікаря-окуліста Альбрехта фон Грефе, а тому Ераст виїздить до Берліна, де згодом закінчує гімназію та університет. 19-ти років від народження стає кандидатом медицини, за три роки – доктором медицини та хірургії Берлінського університету. Андрієвський бере активну участь у наукових експедиціях, його приймають у члени Неаполітанської медико-хірургічної академії. Після повернення на батьківщину Ераста Степановича визнано доктором медицини Харківського університету.
Із 1833 р. понад два десятиліття вчений служить в Одесі та на Кавказі у новоросійського губернатора, знаменитого графа Михайла Воронцова. При цьому він був особистим лікарем родини Воронцова, на якого мав значний вплив (сучасники стверджували, що свої зв’язки вчений використовував навіть із корисною метою; про це, зокрема, є натяки у відомій повісті Льва Толстого «Хаджі-Мурат»). В тому ж, 1833 р., сталася подія, завдяки якій ім’я Андрієвського не було забутим навіть у радянські часи: він запропонував заснувати лікувальний заклад на Куяльницькому лимані, за 13 км від Одеси. Тут планувалося використовувати народний досвід грязелікування, адже куяльницькі грязі за своїми властивостями не поступалися грязям Мертвого моря. Куяльник став одним із перших курортів Росії. Цікаво, що сам лиман довгий час називали Андрієвським, в районі Пересип була вулиця Андрієвського, а перед будинком здравниці архітектором Миколою Толвінським та скульптором Борисом Едуардсом лікарю було встановлено бронзовий пам’ятник на постаменті із сіро-блакитного граніту (1896 р.), що зберігся до сьогодні.
Своїм становленням зобов’язаний Е.С.Андрієвському і знаменитий кавказький курорт Боржом, де вчений часто бував, працюючи на посаді цивільного генерал-штаб-доктора Кавказу (1847-52). Тут побудовано зручний будинок для відвідувачів, проведено шосейну дорогу, облаштовано міст через річку Боржомку.
У 1847 р. Ераст Степанович отримав титул дійсного статського радника, що відповідало військовому званню генерал-майора, обирався депутатом одеської міської Думи, Херсонського губернського земства тощо. Нагороджений орденами св. Станіслава 1-го ступеня, св. Володимира 3-ого ступеня, св. Анни 3-го ступеня, перським Льва та Сонця з алмазами 1-го та 2-го ступенів. Останні роки життя лікар провів у Одесі, де й помер та був похований на Першому християнському кладовищі (могила не збереглася). По собі залишив нерухомість у Тифлісі (сучасне Тбілісі), маєтності у Тифліській, Таврійській та Херсонській губерніях, володів двома будинками в Одесі.
Андрієвський був автором численних медичних публікацій із бальнеології та епідеміології, особистих спогадів у 3-ох томах (до речі, опублікованих лише через сорок років після смерті автора). У шлюбі з грузинською княжною Варварою Георгіївною Тумановою у нього народилося дві доньки – Олена та Ніна, а також син Костянтин. Дружину сучасники згадували як «…весьма приятную грузинку невысокого роста с очень чёрными глазами, мягким голосом и привлекательными манерами. Её певучий голос и привычка медленно произносить слова пленяли и очаровывали»
Аби зрозуміти до кінця значення діяльності уродженця нашого міста, додамо, що вже понад 180 років років у Куяльнику отримують допомогу люди з проблемами нервової, серцево- судинної систем, опорно-рухового апарату, захворюваннями шкіри. Клінічний санаторій ім. М.Пирогова здатний приймати до 10 тис. відпочиваючих щорічно.
Залиште Ваш коментар