Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро місто

Коли у Волочиську почали грати у футбол?

Перегляди

Автор – Володимир Матусяк, історик.

Вивчаючи історію Волочиська царського періоду (XIX – поч. XX ст.), ми зіткнулися з кількома цінними приватними повідомленнями щодо життя містечка та його мешканців. У першу чергу варто згадати про так званий «альбом Журбицького».

Залізничний вокзал у Волочиську напередодні Першої світової війни, зображення з альбому К.Журбицького (фонд Волочиського історико-етнографічного музею)

У 1987 р. до Волочиського історико-краєзнавчого музею було передано цікавий саморобний альбом із фотографіями та спогадами жителя Москви, пенсіонера Костянтина Костянтиновича Журбицького. Сам автор – інвалід 2-ї групи, учасник Другої світової війни – був дійсним членом Географічного товариства СРСР, членом ради меморіальної квартири-музея В.Леніна в Лісових Полянах (Московська обл.). Народився Журбицький 1898 р. в родині волочиських митників, у «одному з червоних будинків». Напередодні Першої світової війни сім’я була терміново евакуйована у Київ, а її майно перевезене до Таганрогу. У Волочиськ Журбицькі вже не поверталися, та Костя зберіг на все життя пам’ять про своє рідне місто й щасливі дитячі роки. Тоді батько подарував йому фотоапарат на тринозі, яким можна було робити знімки невеликого формату. Саме вони (зображення будинку митниці, пакгаузів, залізничного вокзалу) вклеєні до альбому, де також є креслена від руки картосхема Волочиської митниці з коментарями.

На схемі позначено адміністративні та житлові споруди вздовж залізничної колії, сам вокзал (один з найбільших на той час на західному кордоні Російської імперії), рампу, пакгаузи, «російський» та «австрійський» перони, товарну біржу (праворуч від вокзалу за садком), біржу візників (вірогідно, там, де тепер історико-етнографічний музей, Меморіал Слави та пам’ятник воїнам-афганцям), складські приміщення, депо, церкву св. Олександра Невського (існувала у 1892-1934 роках; розташовувалася на території перед сучасним пам’ятником жертвам Голодомору), казарми 3-го Оренбурзького козачого полку та Стародубівського драгунського полку при в’їзді у Фридрихівку зі східної сторони. Зображене на схемі охоплює сучасні вулиці Незалежності, Музейну, Слави та Богуслаєва. Найбільш насиченою та велелюдною була вулиця, що вела зі станції у селище (сучасна Слави). На ній цифрами позначені кінотеатр «Ілюзіон» Мойші Вайзофа (відкритий 1910 р.), громадський клуб працівників митниці, три магазини ковбасних та м’ясних виробів для австрійських залізничників, великий магазин купця 1-ї гільдії з продуктовими, галантерейними та мануфактурними товарами, дрібні крамнички. Вказано, що проїзд до містечка Волочиськ на фаетоні коштував 1 крб. з людини, дрожками – 50 коп., на селянському возі – 30 коп. Є також приписка, що при квартирах не було теплих туалетів, а тому облаштовано окремі прибудови для кожного помешкання на вулиці. У підвалах зберігалися овочі і фрукти, а в сараях – дрова. Воду жителі носили з криниць. Журбицький по пам’яті перерахував прізвища окремих родин, які проживали поблизу станції, вказавши число під’їздів у будинках, службові посади деяких знайомих, приналежність до революційних подій 1905 року тощо.

Цікаво, що в альбом також вклеєна афіша, на якій повідомлялося, що 6 липня 1914 року (три тижні до початку Першої світової війни!) на залізничній станції Волочиськ відбувся футбольний матч між командами службовців станції та жителями містечка. Грали на плацу, «в присутності жителів». «Публіки» зібралось досить багато. «Секретарем» матчу був К. Журбицький-старший (батько Костянтина), капітаном команди містечка – Грун, капітаном команди митниці – С. Браун. Грали «досить в’яло», перший «хаутайм» завершився внічию – 0:0. А в другому господарі забили чотири «сухі» м’ячі ( відзначилися Журбицький, двічі – Браун та Меренберг). Написане на афіші є першою згадкою про спортивну подію у Волочиську.

Загалом, альбом Журбицького залишає ще багато нез’ясованого. Потрібно визначити відповідність окремих будівель сучасним спорудам, що зробити важко через відсутність на схемі масштабу. Слід мати на увазі, що готувала альбом людина похилого віку після важкої перенесеної операції, через 70 років із часу описуваних подій. Тому й припускаємо певні неточності. Проте значення для краєзнавства свідчень Костянтина Костянтиновича неможливо недооцінити.

Журбицький пішов у вічність в 1990 році із чудовими спогадами про місто свого дитинства.

Залиште Ваш коментар

Залишити відповідь