Ми на Facebook

Наш YouTube

ПочитатиПро історіюПро місто

Свій серед чужих: забутий подвиг Михайла Корочкова. (Звідки народилися чутки про будівництво ДОТів у Волочиську німцями)

Перегляди

Автор – Володимир Матусяк, історик.

У Волочиську діє унікальний музей Бойової Слави Другої світової війни на базі оборонної військової споруди т.зв. 13-ого Проскурівського укріпленого району. Розташований цей «німий свідок» воєнних подій поруч із міським озером. Сподіваємося, що історія, про яку йтиметься, може викликати цікавість його відвідувачів.

ДОТ 14-ого Старокостянтинівського укріпленого району в с. Щаснівка.

Часто доводилося чути, що залізобетонні довготривалі вогневі точки (ДОТ) на Волочищині будував якийсь міфічний «німець». Диму без вогню не буває. Тому висловимо своє, на перший погляд фантастичне припущення: цим «німцем» був … уродженець Тамбовської області, кавалер ордена Великої Вітчизняної війни I ступеня Михайло Фролович Корочков…

Розвідник Михайло Фролович Корочков, 1951 р.

Завітавши до оселі Олега Федоровича Грабовського у мікрорайоні Волочиськ-1, автор статті дізнався багато цікавих подробиць з цього приводу. І не дивно: Корочков був чоловіком тітки господаря – Надії Павлівни. У нашу місцевість молодий інженер-воєнтехнік другого рангу (це прирівнювалося до військового звання підполковника) приїхав наприкінці 1930-х років для керування будівництвом об’єктів «Лінії Сталіна» на старому радянському кордоні. Тут і знайшов свою долю. У Корочкових за час подружнього життя народилося троє дітей. Щоправда, перший син помер в евакуації зовсім маленьким.

У вересні 1939 року Червона армія приєднала Західну Україну і кордон перенесено далі на захід. Створювалася т.зв. «лінія Молотова», і Корочков працював за спеціальністю саме там аж до нападу Німеччини на СРСР. Сім’я ж перебувала в той час у Волочиську.

Далі ситуація розвивалася за сюжетом захоплюючого роману. У перші трагічні дні бойових дій Михайло Корочков з кількома солдатами оборонявся від фашистів в одній з ДОТ. Але укріплення гітлерівці розбомбили, і поранений інженер попав у полон. З липня 1941 р. його утримували в концтаборі, який розташовувався на території, відведеній просто неба. За перші півроку з 60 тисяч червоноармійців, що перебували у цьому таборі, в живих залишилося ледь 2 тисячі. Інші загинули від голоду, холоду та епідемії тифу. Відчуваючи усю складність ситуації, Михайло Корочков вирішив обрати свій особливий шлях…

…На початку 1942 року в головному управлінні імперської безпеки Німеччини (СД) створено мережу розвідувальних шкіл під кодовою назвою «Цеппелін», якою опікувався особисто нацистський «інтелектуал» Вальтер Шелленберг. Завданням цього органу була підготовка агентури для закидання в радянський тил з метою організації диверсійних та терористичних актів, саботажу, створення мережі пронімецького підпілля. Майбутніх розвідників вербували з числа полонених.

Вальтер Шелленберг – начальник зовнішньої розвідки служби безпеки нацистської Німеччини, один з головних розробників операції «Цеппелін»

Корочков погоджується на співпрацю з СД і отримує дозвіл на навчання у розвідувальному таборі польського міста Яблонськ. Там майбутній диверсант опановує усі потрібні навички, поводить себе виважено і з гідністю. Це, вочевидь, імпонувало німцям, і уже в жовтні 1942 р. групу під керівництвом Корочкова літаком таємно перекидають у Тамбовську область.

Після приземлення Михайло Фролович самостійно вирушив у найближчу сільську раду з метою нібито отримати реманент. Там Корочков добровільно назвався німецьким шпигуном і його затримали співробітники контррозвідки «СМЕРШ». Одразу ж затримано й інших членів групи. Під час допитів чекісти одержали від Корочкова цінні відомості про систему підготовки у «Цеппеліні», досьє на понад півсотні диверсантів, що згодом були затримані. Причому «смершівці» залишилися вкрай вражені феноменальною пам’яттю колишнього інженера, адже він чітко описав не лише паспортні дані ворожих розвідників, а й їх особисті прикмети, особливості поведінки, звички, уподобання – найдрібніші деталі. Крім того ним було докладно проаналізовано зміст лекцій і практичних занять у «Цеппеліні», названо керівний склад розвідшкіл.

За ретельно розробленим планом розпочалася радіогра, під час якої «СМЕРШу» вдалося переконати фашистів в успішному виконанні завдань групою М.Корочкова. Диверсанти й надалі отримували боєприпаси, зброю, гроші.

У 1943 році Михайло Корочков перейшов лінію фронту через річку Дніпро, причому випадково ледь не загинув від німецької кулі. Він попросив військове командування посприяти зустрічі з офіцерами СД. По дорозі до Києва Корочков ненадовго приїхав у Волочиськ, де зустрівся з своїм тестем Федором Павловичем Грабовським. Місцеві жителі були вкрай здивовані, побачивши добре відому їм людину у німецькій формі. Звідси й народилася легенда про зрадника.

Численні перевірки та фіктивний звіт про «вдалу» диверсійну роботу посприяли укріпленню довір’я фашистів до Михайла Фроловича. Він отримав змогу побувати у головних осередках «Цеппеліна» в містах Бердянську та Пскові. А вже у вересні 1943 року вдруге був закинутий у радянський тил. З «легкої руки» Корочкова диверсантів знову затримано, а радянським органам держбезпеки передано важливі свідчення, завдяки яким було ліквідовано розвідувальну мережу ворога, попереджено десятки терористичних актів, врятовано життя тисяч людей. Пізніше на Нюрнберзькому процесі засудили усіх причетних до «Цеппеліна».

За успішне виконання завдань радянської контррозвідки та особисту мужність Михайло Корочков був представлений до отримання звання Героя Радянського Союзу. Але військове командування обмежилася лише нагородженням орденом Великої Вітчизняної війни, адже перебування будь-кого на окупованій території викликало в той час певні підозри.

М.Ф.Корочков. Фото орієнтовно 1950-их років.

Після війни Корочков з родиною проживав на околиці Києва, працював по основній спеціальності: під його керівництвом збудовано елеватори у Львові, Києві, Красноярську та інших містах. Бував з дружиною й у Волочиську. Племінник Олег Федорович через роки описує свого відомого дядька як «людину неабияких інтелектуальних здібностей».

Помер герой-розвідник у 1965 році. Того ж року в одній з газет надруковано документальну повість «Контрудар по «Цеппелину» кореспондента Юрія Зубриліна, де поміж іншого згадується й наше місто. Під такою ж назвою нещодавно тамбовські журналісти зняли захоплюючий документальний фільм про Михайла Корочкова, побудований на документальній основі.

Кожен патріот наближав перемогу у Другій світовій війні всіма можливими способами. Шлях Михайла Фроловича Корочкова був карколомно небезпечний. І ця людина гідно витримала суворий екзамен долі.

Автор висловлює щиру подяку жителям Волочиська Грабовському Олегу Федоровичу та нині покійній Войтко Вірі Прокопівні за надання матеріалів та допомогу у підготовці даної статті.

Залишити відповідь