Історія нашого земляка, що мотивує.
Ігор Голобродський – уродженець Волочиська, який зараз проживає у Нью-Йорку та займається бігом. Українець встиг взяти участь у двох топових марафонах в США, хоча в Україні ніколи нічим подібним не займався.
Він розповів нам мотиваційну історію свого захоплення спортом та те, як важливо не зраджувати своїй мрії.
«Я відчув, наскільки мені легше стало у повсякденному житті, на роботі, у підборі гардеробу»
– Коли і як виникла ідея зайнятись бігом?
– Це зовсім не було моєю ідеєю – зайнятись суто бігом, це просто величезне бажання привести своє тіло в норму. Майже все життя я мав проблему з зайвою вагою, що змусило мене вирішити привести себе у нормальний стан. Першим ділом, ми з дружиною збалансували моє харчування, після чого я розпочав регулярно відвідувати спортивний зал та басейн. Перед початком кожного заняття робив кардіорозігрів на біговій доріжці, розпочинав з 5хв., після чого поступово збільшував пробіжки до 10, 15, 20 хвилин.
За короткий термін я отримав досить гарний результат: зайві кілограми розпочали зі мною прощатися, що надавало мені величезного емоційного заряду, після якого хотілося працювати все більше і більше.
Я відчув, наскільки мені легше стало у повсякденному житті, на роботі, у підборі гардеробу.
Через певний час я уже міг безперервно бігти по біговій доріжці цілу годину, і, як мені тоді здавалося, я це робив на шаленій швидкості. Я відчував легкість, кайф, приплив енергії, здоров’я та, найголовніше, результат проробленої роботи був очевидним. Тому моє бажання змінити свій зовнішній вигляд стало першим кроком до того, що я розпочав займатися бігом.
– Розкажи детальніше про Ukrainian Running Club NY. Як вдалося туди потрапити?
– Про URC я дізнався з мережі Facebook. Долучився до сторінки і стежив за новинами клубу, різними заходами та цікавими історіями, пов’язаними з бігом. Але я не виходив з ними на зв’язок, думав, що там зібрані сильні спортсмени-бігуни, і мені соромно було виглядати на їх фоні найповільнішим лузером.
Так я дізнався про марафонську дистанцію у 42,2 км. Стежив за результатами одного із найсильніших українських бігунів, лідера бігового клубу у Нью – Йорку Дмитра Молчанова, якому вирішив написати, розказати про своє існування і запитати, чи взагалі можливо долучитися до їхньої бігової спільноти. Отримав відповідь, що двері відкриті для всіх бажаючих, і немає ніякої різниці, наскільки ти швидкий.
На той момент я бігав лише у спортивному залі, на що Дмитро сказав, що найкраще бігати на відкритому повітрі, адже ми живемо біля самого океану, у самому крутому місті світу, де можна насолоджуватися краєвидами, отримувати безмежну кількість кисню та подивитися на культуру бігу зовсім з іншої сторони.
Я розпочав вивчати маршрути, знайомитися з містом, побачив, наскільки тут популярний культ здорового життя та бігу. Так і ні разу не побувавши у клубі, я зареєструвався на свій перший у житті забіг. Це був New Jersey Marathon 2018.
Готуючись до його старту, я бігав десь три рази на тиждень, без усякого тренувального плану та у неправильному екіпіруванні, про що я вже дізнався пізніше. Моя максимальна дистанція перед стартом складала 32 км. Я сам собі вирішив, що ще 10 км обов’язково добіжу, думав, що повністю готовий бігти марафон, але дуже сильно помилявся. Найголовніша фаза марафонської дистанції якраз і є останні 10 кілометрів, коли у тіла немає енергії та сили робити крок за кроком і мозок говорить тобі «стоп, ти скоріш за все уже добіг», а до фінішу ще ой як далеко. Я закінчив марафон за 3 години 41 хвилину.
Ніколи не бігаючи ніяких дистанцій, без належної структурної підготовки, у дорогих, зате неправильно підібраних кросівках, чисто на моральній вірі у себе, у футболці національної збірної України з футболу, з любов’ю до сім’ї, батьківщини та бігу, я став марафонцем.
Цей день змінив мене як особистість назавжди, після фінішу я подивився на світ і на себе зовсім по-іншому.
Відразу по закінченню дистанції я особисто зустрів Дмитра. Він мене привітав і сказав, щоб я обов’язково доєднався до українців з NY, які обожнюють бігати. Саме так я став членом крутезної бігової сім’ї, де зібрались однодумці з усіх куточків України та світу.
«За один рік наполегливої важкої щоденної праці я покращив результат на 54 хвилини»
– А який твій найкращий час на марафонській дистанції?
– Після вступу у клубі я познайомився з багатьма професійними бігунами, які допомагали мені, виправляли, ознайомлювали з усією правильною структурою бігу:
харчуванням, кількістю тренувань, динамікою, взуттям, повним екіпіруванням, стратегією, відпочинком та різною інформацією, пов’язаною з бігом.
Розпочав робити місцеві забіги від клубу: 21,1 км, 10 км, 5 км. Уже за пів року від свого першого марафону я стартував на Philadelphia Marathon 2018, який завершив за 3 год 19 хв, та таким чином на 22 хвилини покращив результат свого першого забігу.
Тоді ж загорівся мрією пробігти марафон менш, ніж за 3 години, і кваліфікуватися на найвідоміший і найстаріший у світі марафон у Бостоні. Моя мрія здійснилася рівно через рік. Я повернувся на свій перший старт, на New Jersey Marathon 2019, який я закінчив за 2:47, що на даний момент і є моїм найкращим результатом у марафонській дистанції. За один рік наполегливої важкої щоденної праці я покращив результат на 54 хвилини
– Розкажи про серію World Major Marathon, у скількох її етапах ти брав участь?
– Усіх Major Marathon є шість: Токіо, Берлін, Лондон, Чикаго, Нью-Йорк, Бостон. Пробігши усі шість, ти потрапляєш до так званого списку Major finishers і тебе нагороджують спеціальною медаллю. Якраз мій друг Dmytro Molchanov є одним, якщо я не помиляюсь, з восьми українців, які мають таке досягнення. Він усі марафони закінчив набагато менше 3-х годин і є найшвидшим українцем по сумі часу на цих забігах. Я лише на середині цього шляху, ще потрібно працювати і працювати.
Після шести місяців щоденних тренувань і за три тижні до старту Бостонського марафону я дізнався, що він був скасований у зв’язку з пандемією. На довгі півтора року усі офіційні забіги були скасовані. Я пробіг Virtual Boston Marathon, за що отримав офіційну нагороду, але вона не приносить тієї радості та задоволення, тому що не пройдений офіційний, історичний, та найпопулярніший у світі маршрут у Бостоні.
Тепер, щоб потрапити в число щасливчиків, яким дозволять старт, я повинен пробігти другий офіційний марафон зі списку Boston qualifying менш, ніж за 3 години. Усе те, що робив, потрібно починати спочатку, тому що той результат уже не враховується.
10 жовтня цього року я фінішував Chicago Marathon за 3:10 у дуже важких умовах, при температурі +27, а через 28 днів я закінчив ювілейний 50-ий New York Marathon за 3:20.
Чи можна сказати що я задоволений? Однозначно так!
Можливо, це не є мій найкращий час, не є мої найкращі кондиції, чому сприяло багато побічних факторів, але за 28 днів я зробив два великих фініші, біг серед тисяч таких самих шалених бігунів, як я, де по всьому маршруту тебе підтримують мільйони вболівальників і ти знову отримуєш задоволення, ти знаходишся у тому місці, де тебе могло б ніколи й не бути.
Хіба це не задоволення?
– Скільки потрібно часу, щоб показувати високі результати на марафоні, і чи важко поєднувати роботу з підготовкою до старту?
– Я можу сказати одне, що коли ти уже віддався бігові, ти його ніколи не залишиш. Він стає невід’ємною частиною життя, методикою планування доби. Чи ти підіймаєшся о 5 ранку і кайфуєш, пробігаючи 15-20 км, зустрічаєш сонце і заряджаєшся енергією на цілий день, чи уже ввечері біжиш, скидаючи з себе усю важкість, аналізуєш усі питання та моменти, що накопичилися протягом доби.
Підготовка до самого старту є важкою. Вона триває щонайменше 4-5 місяців, які випадають або на холодну зиму, або на спекотне літо, оскільки сезон головних забігів проводять в осінній та весняний період.
У тебе є графік, старти для перевірки своєї підготовки. Усе це ти повинен чітко виконувати, тому що декілька пропущених тренувань чи забігів не за планом відкидають тебе на багато щаблів назад, після чого не завжди вдається наздогнати втрачене. Не зважаєш, що робиться за вікном: чи падає сильний дощ, сніг, чи там взагалі від спеки немає чим дихати – ти мусиш працювати.
Потрібно на цей період відмовитися від усього, до чого ти звик протягом життя:
відвідування вечірок, вживання будь-яких алкогольних напоїв, важкої для шлунку їжі, хоча завжди є спокуса порушити режим. Треба виділяти багато часу на відновлення, не перевантажуватися морально на роботі, хоча це дуже рідко вдається, тому що робота залишається головною у повсякденному житті.
Але найважливіше питання: наскільки велика твоя мрія, чи дійсно вона твоя?
І лише тобі вирішувати, чи підіймати свій зад і перетворювати мрію в реальність, чи залишатися романтичним мрійником й надалі, шукаючи нікчемні виправдання собі самому.
«Моя дружина Олеся є моїм натхненням, як у цій справі, так і в повсякденному житті»
– Як твоя сім’я ставиться до твого захоплення бігом?
– Моя сім’я усіляко підтримує мене. Моя дружина Олеся є моїм натхненням, як у цій справі, так і в повсякденному житті. Лиш тільки вона знає, наскільки мені буває важко у моменти, коли хочеться зупинитися, або, просто кажучи, здатися. Без її любові та підтримки все це було б неможливе.
Кожна людина у нашому світі повинна мати свою половинку, яка формується і перевіряється часом. Я вірю в любов, бо я нею живу. Усі перемоги і невдачі ми проживаємо разом, і після них ми завжди стаємо набагато сильнішими і впевненішими, дивимося у майбутнє одними очима.
– Де найкраще всього бігати? Це краще робити самому чи з кимось?
– За останні 5-6 років пробіг багато тисяч кілометрів у різних місцевостях, містах, з усілякими прекрасними краєвидами. І сказати, що десь подобається мені більше, я не можу, бо всюди я відчуваю радість та навкруги себе бачу те, що неможливо передавати словами, тому що цю красу та емоції потрібно переживати. Здебільшого полюбляю бігати наодинці. Я глибоко занурююсь у самого себе, мені ніхто взагалі не заважає. Є тільки я, моє серце, від якого я відчуваю кожний стук, є шлях, по якому рухаєшся тільки вперед.
Ми з клубними друзями час від часу маємо заплановані довгі пробіжки. Наше бігове братство досить потужне. Тут зібралися веселі, надійні, інтелектуально розвинені особистості. Під час таких тренувань дуже весело. Кожен ділиться своїми планами, обговорюються різні новини з бігового світу.
«Біг – це найменш залежний від інфраструктури вид спорту. Тобі для цього потрібно лише бажання та мрія, а де бігати немає великої різниці»
– Чи реально, проживаючи, наприклад, у Волочиську, підготуватися до New York City Marathon? Чи потрібен для цього тренер і особлива інфраструктура?
– Немає ніякої різниці, який саме ти робиш марафон, його відстань буде завжди однаковою- 42,195 метрів. Різниця лише у його назві та популярності.
Якраз, 07.11.21, у день старту NYC Marathon, на якому пропагують мир, добро, спокій та любов, у нас на Батьківщині, на території Донецької області, прямо на межі активних бойових дій, стартує челлендж «Марафон, який ніхто не хоче бігти», суть якого – привернути увагу міжнародної спільноти до того, що десь у чудовій та миролюбній Україні щодня гинуть люди.
Як на мене, біг – це найменш залежний від інфраструктури вид спорту. Тобі для цього потрібно лише бажання та мрія, а де бігати, немає великої різниці. У Волочиську вже існує біговий рух, я спостерігаю за декількома людьми, що наполегливо займаються бігом. Можливо, так було і раніше, але, правду кажучи, мені взагалі до цього не було ніякого діла.
На рахунок тренера – моя думка двояка. У цьому питанні має бути розуміння, чого ти очікуєш від марафону: тобі цікавий бездоганний результат чи просто слід фінішувати, не прив’язуючись до таймінгу?
Якщо просто досягнути фінішу, тоді тренер не настільки важливий. Тут потрібно просто стабільно займатись бігом на низьких пульсах, щоб не нашкодити здоров’ю, і поступово збільшувати відстані на тренуванні. Хоча б раз на тиждень-два мати довгі забіги 20+км, щоб організм звикав до навантажень на довгий період часу.
А якщо є бажання показувати гарні результати, обов’язково потрібен кваліфікований та розумний тренер, який вивчить твої можливості і розробить правильну структуру тренувань, щоб вивести тебе на пік форми у період змагання.
– Ти писав у своєму пості на Facebook, що мрієш організувати Volochysk Half Marathon. Як ти це бачиш, наскільки реально організовувати подібні заходи?
– Я по життю є великим мрійником, і, найголовніше, що мої мрії збуваються!!!
Як це організувати у Волочиську? На даний момент взагалі не знаю, так як не був там уже дуже багато років.
Я спостерігаю за розвитком міста, за тим що облаштовуються різноманітні спортивні майданчики, існує солідний спортивний зал, у якому з людьми займаються тренери. Проводяться різноманітні турніри з футболу. У місті є команда першої ліги «Агробізнес», і я безмежно гордий, що наше місто здобуває перемоги з такими грандами, як «Шахтар».
Бачу, що створений дуже потужний боксерський клуб «TAD», де уже здобуваємо чемпіонські трофеї, і це лише на старті – неймовірне буде попереду. Сильними є веслувальна секція, школи танців. Дуже шкода, що я цей прогрес не бачу на власні очі. Але радію кожному успіху нашого міста, і гордість за це просто зашкалює.
А організація такого дійства, як напівмарафон, безперечно, реальна. Для цього потрібні однодумці та конкретний план. І, найголовніше, щоб були бажаючі взяти участь в ньому. Бо без бігунів це дійство неможливе.
– У кінці свого посту ти написав: «Земляки, ми бігаємо Major Marathon, нас так мало але нас скрізь багато». Що б ти хотів передати жителям Волочиська?
– Насамперед хочу передати меседж молодому поколінню, бо це наше майбутнє, майбутнє міста і країни. У своїй життєвій історії я зробив дуже багато помилок, і, здебільшого, на них і навчався. Можу сказати лиш те, що нічого не існує неможливого. Головне вірити у себе та слухати своє серце. Не зупинятися на пів дороги, завжди рухатися до самого кінця. І, можливо, буде не той результат, на який розраховуєте, але це буде результат і ще один щабель вгору до вас сильніших. З будь-якої ситуації завжди знайдете правильний вихід.
А усім людям, хто мене знає і пам’ятає, хто підтримував та вірив у мене, передаю величезне вітання! Ви – назавжди у моєму серці. І тим, хто не вірив – також велика дяка, ви мене робите сильним.
P.S.
Мої майбутні вершини: марафон -2:39, півмарафон -1:19. Усім максимального щастя! А я побіг.
Залиште Ваш коментар