Ми на Facebook

Наш YouTube

ПодивитисьПро історію

Голодомор 1932-33 рр. на Волочищині. Свідчення очевидців.

Перегляди

Чому волочисьці мають запалювати свічки пам’яті?

Фільм створено у 2007 р. на основі запису свідчень жителів Волочиського району про події Голодомору 1932-1933 рр.. Автор монтажу – О.Кошелюк.

Підготував – Володимир Матусяк, історик

Від штучно спровокованого радянською владою Голодомору постраждало 62 населені пункти нашого краю, що тоді адміністративно належали до 5-ти районів Вінницької області – Волочиського, Базалійського, Чорноострівського, Сатанівського та Війтовецького (тут і нижче мова йде про територію колишнього Волочиського району до липня 2020 року).

Згідно документів Державного архіву Хмельницької області, окремих книг реєстрації актів цивільного стану, зібраних письмових та відеосвідчень відомо, що на Волочищині потерпали від голоду 4978 осіб, з яких померли близько 2200 людей (серед останніх встановлено 1461 прізвище).

Найбільше померлих зафіксовано у с. Війтівці – бл. 100 чол. (встановлено прізвища 89), Копачівка Друга – бл. 100 (92), Дзеленці – бл. 300 (257), Пахутинці – бл. 300 (277).

Прикордонники 22-ого Волочиського загону у своїх рапортах відзначали критичний стан із харчуванням, випадки недоїдання, захворюваності та смертей жителів сіл Лозова, Кушнирівка, Велика Бубнівка. Зокрема, збереглися документи, що «…в с. Яхнівці виявлено 29 сімей бідняків, середняків-колгоспників, які не мають зовсім продуктів харчування, навіть картоплі і буряків.

Більшість із них харчується могаром (однорічною кормовою травою), що не є продуктом харчування. Виявлено випадок, коли бідняк-колгоспник Ткачук Федір Юхимович, сім’я якого складається з семи душ, має 300 трудоднів, харчувався малясом з домішками полови. Через відсутність харчів в цих сім’ях кілька чоловік опухли… За приблизними підрахунками в с. Яхнівці харчів потребує 100 чоловік».

Красномовно про наслідки злочину радянського режиму свідчать спогади очевидців-наших земляків. Цінько Варвара Яківна, 1936 р.н., жителька с. Мирівка, зі слів своїх батьків розповіла наступне: «Вони (батьки) казали, що в 1932 р. не вродила картопля і дуже поганий був урожай, щоб на слідуючий рік було що їсти, виколупували вічка з картоплі і садили. Коли почався голод, люди всіх тварин в селі переїли. Повезло тим, в кого була корова чи коза, вона давала молоко, і люди цим жили. Розказувала мати, що до того дійшли, що почали розривати скотомогильники. Зимою був найбільший голод, люди ходили по городам і шукали мерзлу картоплю. Коли ще дерева стояли в листі, то рвали листя з липи, перетирали його і з нього пекли млинці. Люди до того озвіріли, що тільки й казали, щоб в них в сім’ї хтось помер, щоб іншим вижити було легше. Мати казала, що цей голод зробили спеціально.»

Зі спогадів односельчанки Заболотної Ганни Никифорівни: «В сім’ї було нас восьмеро чоловік, дуже голодували в 1932-33 рр. Пухли з голоду, перебивались, як могли. Їли кропиву, лободу, коріння всяких дерев, що тільки не їли. Ходили по селах збирали гнилу картоплю, сушили її, робили муку і варили галушки, пекли млинці. З лободи варили борщ. Мати ходила в Западну (Україну) вимінювати хліба, крупи за килими, ряпчаки ручної роботи, хустки, самі не мали в чому ходити. Було дуже важко. Біля нас померла в голод сусідка, вона не могла і не мала що мінять. Батько ходив на полювання, і тоді навіть не було що вполювати, тоді він полював на собак.»

Окремі жителі Волочищини в ті жахливі часи виявили особливий гуманізм та внесені у національний Список рятівників людей від голодомору. Так сім’я Савки та Юсті Гуменюків із с. Попівці допомагала тим людям, які голодували. Ділились із ними своїми запасами: картоплею, мукою, хлібом. Дякуючи подружжю, змогли вижити Ющук Анастасія Андріївна та «багато інших людей». Степан та Марія Кобельники із с. Завалійки допомогли вижити сім’ї Калини Тимофійовича та Параньки Іванівни Мудь, котрі виховували п’ятьох дітей. Кобельники ділилися з сусідами останніми запасами. Завдяки цій допомозі багатодітна сім’я змогла вижити. Герасим Патлатий разом із Паланкою Пипою в Соломні врятували від голодної смерті сім’ю Надії Ананіївни Рак. Працюючи на колгоспній свинофермі, вони щодня частину кормів, які отримували для свиней, віддавали родині Надії Ананіївни. Завдяки цій допомозі Надія та її рідні змогли вижити. Григорій Фліпчюк з Юхимовець у 1932 році врятував життя сім’ї Михайла Ружицького, якого розкуркулили та арештували. Дружину та трьох малолітніх дітей, як сім’ю ворога народу, вигнали з хати. Григорій Фліпчюк прийняв чужих людей до себе, ділився з ними останньою крихтою хліба.

Одним з перших українських дослідників Голодомору став уродженець села Криштопівка, відомий київський прозаїк та поет, член Спілки письменників України Володимир Антонович Маняк. Наш земляк був активним громадським діячом, одним з організаторів та співголовою Українського культурно-просвітницького правозахисного благодійного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. Під його керівництвом розпочато роботу зі збереження пам’яті стосовно політичних репресій в УРСР у XX сторіччі. Очолював організаційний комітет зі створення «Асоціації дослідників голоду-геноциду 1932–1933 років в Україні».

Разом із своєю дружиною, журналісткою Лідією Коваленко, В.Маняк підготував до друку Книгу-Меморіал «33-й: голод», куди увійшли матеріали міжнародного симпозіуму «Голод – 33», що відбувся в Києві у вересні 1990 р. Основа книги – близько тисячі спогадів живих свідків трагедії. Колективні та індивідуальні свідчення, записані на магнітофонну плівку чи зі слів очевидців, супроводжуються коментарями історика та публіциста. Серед матеріалів по Вінницькій області – розповіді жителів сіл Волочиського району – колишніх колгоспниць Теклі Михайлівни Ковбасюк, Насті Андріївни Джерелейко, Зіни Максимівни Ровенець (с.Щаснівка), учасника війни, економіста за фахом Пантелеймона Казимировича Василевського (с. Пахутинці), ветерана війни та праці, сільського вчителя Максима Петровича Божика (с. Криштопівка), учасника війни, краєзнавця, вчителя-пенсіонера В.Ф.Задворного (с. Купіль).

За працю з підготовки Книги-Меморіалу «33-й: голод» Володимиру Маняку було посмертно присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (1993). За вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932-33 років в УСРР актом геноциду українського народу, активну громадську діяльність щодо вшанування пам’яті жертв трагедії В.Маняк посмертно нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2005).

Володимир Антонович вважається одним з трьох людей (поруч із американським істориками Робертом Конквестом та Джеймсом Мейсом), завдяки яким світ почав активно обговорювати тему Голодомору.

Як згадку про загиблих та постраждалих від штучного голоду земляків в районі протягом 2007-2008 р. було встановлено понад 80 пам’ятників та пам’ятних знаків, а пам’ятник у Волочиську по вулиці Музейній, споруджений 1993 року, став першим на Хмельниччині. Біля цього монументу схиляли голову в скорботі такі видатні діячі національно-визвольного руху, як племінник С.Петлюри, патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник) та Герой України Левко Лук’яненко.

Залишити відповідь