Пошук

Статистика

Перегляди статей
795742

ПРОГНОЗ ПОГОДИ

 

Погода в Волочиську

НАШІ ГЕРОЇ

( 6 Голоси(ів) ) 

Ми продовжуємо розповідати про випускників, які стали нашими захисниками, які виконали свій чоловічий обов’язок. Це чоловіки, які змогли забезпечити нам мирне життя.

Марценюк Вадим Іванович вперше прийшов у НВК у третьому класі. Першою вчителькою для нього стала Алла Михайлівна Надопта. Ось як вона згадує про нього:

 -Проходять роки… Наші учні прощаються зі школою та ідуть у нове життя. Та в пам'яті перших учителів вони завжди залишаються маленькими, пустотливими, допитливими, несміливими хлопчиками і дівчатками. Саме таким прийшов до нашої школи у 3-ій клас Вадим Марценюк. Міцно тримаючись за мамину руку, він переступив поріг класу. Однокласники зустріли його привітно. Вадим навчався, дружив з усіма, залюбки займався спортом. Ріс звичайним хлопчиком, не виділявся серед своїх друзів. Але для мене завжди важливо не те, якими були мої учні в школі, а ким вони стали в житті. І дуже приємно, що всі мої випускники, насамперед, є порядними людьми, незалежно від того яку професію вони обрали в житті, ким працюють. Прикладом цьому є і Вадим, який не зрадив своїй професії військового і за першим покликом став захисником рідної землі.  Хай щастить йому в житті!

У  п’ятому класу його  класним  керівником  стала Любов Феофілівна Стародуб. Найкращими друзями для нього були Білаш Ігор, Яржемський Олександр. Одинадцятий клас закінчив у 1998 році. Після школи пішов навчатися у Львівський військовий інститут. Після закінчення інституту  потрапив у м.Новоград-Волинський. У 2006 році був направлений у м.Рівне, потім  у складі миротворців  продовжив службу  в Африці протягом  6 місяців. У  у 2007 році повернувся і продовжив служити   у м. Волочиську . Зараз займає посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення.

Вперше потрапив у АТО в 2014 році, потім перебував у Дніпропетровську. У 2016 році побував  у Краматорську 3 місяці, участь у операціях не брав, проте займався моральною підтримкою населення. Взагалі перебував у зоні АТО 28 разів і 3 рази протягом тривалого часу.

-Тату, чим займалися, перебуваючи в АТО?

-Раз в тиждень виїжджали у місто, щоб роздати продукти та воду, не раз відвідували і дитячий табір, де жили діти-переселенці. Проводили показ військової техніки, зброї та екскурсій, діти завжди з великою цікавістю та нетерпінням нас чекали та слухали.

-Як ставилося до вас місцеві?

 - Першу роки дуже вороже. Були такі випадки, що кидалися під бойові машини, щоб перегородити нам дорогу. Нас відверто не любили, називали бандерівцями, спілкуватися було неможливо, вони могли як  продуктами закидати,  так і просто побити військового. Але зараз усе  змінилося. За два роки у людей,  які живуть у зоні АТО,  ставлення до українських військових значно покращилось.

-Хто найбільше підтримує українських?

-Спочатку підтримували нашу армію волонтери, а зараз держава забезпечує військовим спорядженням.

-Тату, чи хотів би ти, щоб я, мої ровесники ставали військовими?

-Звичайно, хотів би. Бути військовим – це почесно, захищати свою державу повинен кожен.

-Що хотів побажати моїм одноліткам?

-Зараз ваш обов’язок вчитися якнайкраще, тому що саме ви повинні розбудовувати і зміцнювати нашу державу. За вами майбутнє, вже зараз ви повинні працювати над ним.

Ось такий мій батько, військовий, захисник, який чесно служить, не шукає легких шляхів. Я не знаю, чи стану я військовим, але точно знаю, що буду також чесно виконувати своє призначення.

Юний журналіст Марценюк Вадим