Війна очима воїна АТО

( 3 Голоси(ів) ) 

У кожного з нас бувають неприємності: погані оцінки у школі, сварка з найкращим другом чи близькою людиною, зовсім нова, але вже зіпсована дорога річ... Таких прикладів є безліч, і, безумовно, в кожного вони свої. На жаль, світ побудований таким чином, що радіють всі однаково, а от горе в кожного своє.

Ще рік чи два тому я, як і більшість моїх однолітків, жив безтурботним життям, мріяв про купу подарунків, проводив більшість часу в компанії друзів. І на той час вислуховуючи новини про конфлікти Палестини з Ізраїлем, або війну у Грузії я не надавав цьому значення... Адже на Україні було все спокійно. Ніхто не боявся засмагати на кримських пляжах, ніхто не задумувався про російськомовне населення, яке споконвіку заселяє східну Україну.

 

Проте знайшлися якісь "зелені чоловічки", яким вдалося розв'язати міжнародний конфлікт. Телебачення заспокоювало, нам називали терміни у два-три тижні, за які нібито все мало закінчитися. Сьогодні на календарі вже 30 січня 2016 року. І так звана АТО (Анти терористична операція) вже давно переросла у справжню війну. Ця війна не схожа на Велику Вітчизняну, бо тепер прийнято воювати по-іншому: замість ближнього бою зараз застосовують ракетні установки, гаубиці та міномети, які вражають ціль з кількох десятків кілометрів. Розвідка складається не з людей, а з безпілотників (це спеціальні радіокеровані пристрої, що здатні виявляти позиції ворога). Проте, яким би сучасним не було озброєння, всеодно потрібні люди та їх знання, аби приводити це все у дію, аби копати окопи та облаштовувати бліндажі, аби обслуговувати техніку та боєприпаси. Солдати, які не мають права сказати "ні", бійці, які не уникнули призову, а відстоювали, і відстоюють досі наші позиції... Одним із таких бійців був мій старший брат - Роман. Під час його перебування в зоні АТО я дуже сильно хвилювався. У той період якраз відбувалися жахіття в Іловайському котлі, відбувалися обстріли Авдіївки, Амвросіївки, велися бої під Дебальцевим. І,напевне, не було для мене більшої радості, коли підрозділ Мостиського прикордонного загону пройшов ротацію, і я побачив свого братика на плацу Хмельницької НАДПСУ. Тільки-но Рома встиг відійти від дороги, як я одразу почав його розпитувати про все, що тільки могло спасти на думку. І сьогодні я хотів би опублікувати в статті основні, можна сказати опорні запитання і відповіді. До вашої уваги частина нашого діалогу:

- "Скажи, будь ласка, коли і з чого почалася АТО для тебе особисто?

- З організованої штабом ДПСУ зборової підготовки до участі в АТО, яка проходила у Великих Мостах.

- Що ти на той момент відчував, можливо чогось боявся?

- На зборах я думав про хлопців, які вже довго перебувають на війні. Згадував захисників донецького аеропорта, постійно переконував себе, що всі вчинки будуть не марними.

- Коли ти вирушив в зону бойових дій, чого ти найбільше боявся?

- Найгірше - це очікування, адже ти не знаєш, що з тобою буде за кілька хвилин, і які накази доведеться виконувати.

- Як до вас поставилося місцеве населення?

- По-різному: одні нас лаяли, підтримували сепаратистські настрої, а інші нам допомагали. Приносили їжу, забезпечували охорону волонтерам. Я запам'ятав одного чоловіка, бо він мйже щодня привозив нам цілий казан плову.

- Які висновки ти зробив для себе?

- Я зрозумів, що потрібно цінувати кожну хвилину свого життя, цінувати близьких людей".

Ця війна забрала вже не одну сотню бійців. Але найстрашніше те, що більшість помирає від не наданої вчасно допомоги. І хоча учні школи не можуть піти на фронт, та ми можемо зекономити на фастфуді та круасанах, і раз на тиждень купити упаковку стерильного бинта, що завдяки волонтерським організаціям може в потрібний момент врятувати чиєсь життя. Як кажуть в народі - горе об'єднує. То ж давайте єднатися, допомагати тим, хто зараз на передовій, виконуючи свій громадянський обов'язок, захищаючи свою оселю, своїх рідних, і врешті-решт, свою Батьківщину.

 Роботу виконав

Учень 10-В класу

Верба Ростислав