Пошук

Статистика

Перегляди статей
813006

ПРОГНОЗ ПОГОДИ

 

Погода в Волочиську

Історія нашого героя

( 4 Голоси(ів) ) 

Вже не перший рік триває війна на Сході, вже не одна тисяча загиблих. Ми поступово стали звикати до страшного сьогодення. Буденними стали щоденні звіти з фронту, кадри похорон в новинах. Україна ховає своїх синів другий рік поспіль. Ідуть кращі, ті, які не сховалися, не втекли, не «відмазалися». Але весь час ми були сторонніми спостерігачами, бо біда обминала нас. Ось війна дібралася і до нашого навчального закладу.

  1989 рік, 1 вересня. У Волочиську зустрічає своїх учнів нова школа, велика, сучасна. Клава Василівна Процуха приймає нових учнів 5-Г класу, серед них Климчук Сергій. Учнів у класі багато, усі веселі, шумні.

 Стримуючи сльози класний керівник згадує:

 - Прочитала про його смерть у газеті « Зоря», все думала, чи це той Сергійко Климчук, якого я вчила, виходить, що він. Шкода дуже, гарна була дитина. У школі був спокійним, серйозним, старанним хлопчиком. Вчився по-серйозному. Дисциплінований. Завжди був дуже самостійний, можливо, тому що піклувався про молодшу сестру. У нього був друг Олег П’ятак, весь час вони проводили разом. Математику не дуже полюбляв, більше цікавився технікою.

- Ми дружили з першого класу,- згадує Олег Пятак,- разом прийшли в ЗОШ №5, і разом випустилися з дев’ятого класу. Увесь вільний час проводили разом. Якось поїхали у міський парк кататися на гірку, я настільки сильно замерз, що рухатися вже не міг, то Сергій посадив мене на сани і сам дотягнув аж додому. Разом займалися веслуванням у А.П. Поліщука, ходили на тренування, їздили на змагання. Про це мало хто знає, але Сергій писав вірші. Одного разу навіть набрався сміливості, вийшов на клас – і прочитав вірш про своє перше кохання. Але дитинство ми проводили так, як усі діти тоді. Одного разу прогуляли уроки, бо в той час з’явилися перші приставки, і ми побігли до Сергія гратися. Та дуже швидко про це дізналися, і нам добряче перепало від батьків.

- Він був завжди веселим, позитивним,- розповідає нам Безносий Сергій, однокласник,- ніколи не сумував, завжди підтримував чим міг і як міг. Після закінчення школи спілкувалися більше телефоном, бо він як військовий часто переїжджав. Коли Сергій був в АТО спілкувався з сестрою, а зустрілися в період його десятиденної відпустки.

- Пам’ятаю Сергія, -говорить тренер з веслування А.П.Поліщук,- був активним спортсменом, чемпіоном області з веслування. Шкода, що йдуть такі молоді хлопці, дуже шкода.

Ось таким він був, звичайним учнем, хлопцем, який міг прийти на допомогу не роздумуючи. Веселим і водночас серйозним, трохи романтиком.

 Це рядки з листування Сергія Климчука та Алли Голобродської, його однокласниці:

 - Трохи важкувато, вчора взірвали наш блокпост- п’ятеро вбитих і семеро поранених. Відправляли тіла до дому. Сам ніби нічого..

Він зміг вижити на війні, але вона наздогнала його. Адже ніщо не проходить безслідно. Хоронити друзів, бачити навколо смерть-це великий тягар навіть для мужнього серця.

Ми твердим, що не забудемо, а мати плаче, бо не вернути. І не хочемо ми героїв: ми хочемо наших чоловіків бачити живими.

   Юний журналіст Жила Любомир