Пошук

Статистика

Перегляди статей
790669

ПРОГНОЗ ПОГОДИ

 

Погода в Волочиську

про Волочиськ

Волочиськ - місто в Україні, центр Волочиського району Хмельницької області.

Географічні координати: 49°32' пн.ш. 26°10' сх.д.

Територія - 1461 га.

Місто розташоване на лівому березі річки Збруч (притока Дністра), навпроти смт Підволочиськ (Тернопільська область), на Волинському плато, висота якого над рівнем моря в районі міста сягає 321 м. Рельєф тут хвилястий, розчленований балками.

Місто належить до лісо-степової зони.

Станом на кінець 2008 року, кількість мешканців міста складала 19 729 чоловік.

За національністю :
українців- 96%,
росіян- 2,3%,
поляків - 1,1%.

Перша згадка про місто датована 9 липня 1463 року. Статус міста з 1970 року.

Залізнична станція Волочиськ знаходиться на лінії Гречани-Тернопіль за 62 км від Хмельницького.

Через місто проходить автошлях Ужгород-Тернопіль-Кіровоград-Донецьк (E50).

Через Волочиськ проходять два газопроводи: Дашава-Київ, Київ-Західні області України.

В місті діють мережі стільникового зв’язку операторів "Київстар", "МТС-Україна", "Life".

Історія міста

Волочиськ належить до стародавніх поселень. На території Волочиського району виявлено понад 70 археологічних пам'яток. Це поселення палеоліту, мезоліту, бронзового віку, раннього залізного віку, черняхівської культури та Київської Русі.

У стародавній період територію сучасного Волочиська заселяли слов'янські племена волинян. У IX і X століттях ця місцевість належала до Київської Русі, пізніше - до Галицько-Волинського князівства. У 1241 році цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари, які йшли з Києва для загарбання Галича.

У другій чверті XIV століття Волочиськ входив до складу Кузьминського повіту, який охоплював територію південної Волині. Волинь у цей час входила до складу Великого князівства Литовського.

Вперше поселення під назвою "Волочище" згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. Ця дата вважається сьогодні днем народження міста. Назва походить від слова "волочити", тобто тягти волоком. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через річку і її заболочені береги купцям доводилося волочити свої вантажі. На цьому шляху, по обох берегах Збруча виникло два поселення з назвою Волочище. Одне з них, розташоване на лівому березі, в документах 1545 року названо Волочиськом. Пізніше, мабуть, як молодше, поселення на правому березі річки було перейменоване на Підволочиськ.

У 1557 році поміщик князь Владислав Збаразький одержав від уряду право на закладання у Волочиську містечка. У 1583 році у Волочиську (він уже в документах іменується містечком) нараховувалось 135 димів і 675 мешканців. У цей час Волочиськ перетворюється на торговельно-ремісниче містечко, багато жителів якого займаються торгівлею і ремісництвом.

Поселення зазнавало частих набігів завойовників. Недалеко від Волочиська, в південній частині цього краю, проходив "Чорний шлях", один із головних шляхів татарських набігів на українські землі. Наприкінці XV століття кримська орда сильно спустошила Кузьминський повіт, уціліла лише незначна кількість поселень; а польські жовніри майже повністю спалили його в 1580 році.

Зі смертю Ю. Збаразького погас рід князів Збаразьких і Волочиськ за спадщиною в 1631 році переходить у володіння князів Вишневецьких.

У вересні 1648 року козацькі війська Богдана Хмельницького, розгромивши польську армію під Пилявцями, звільнили Волочиськ з-під польсько-шляхетського ярма. Але Волочиськ не був приєднаний до Росії в 1654 році. За Зборівським договором він залишився і надалі під владою шляхетської Польщі. Із затуханням роду князів Вишневецьких, із 1695 року Волочиськом за спадщиною став володіти їх родич Юзеф Потоцький, воєвода Київський.

Економічний розвиток містечка розпочинається з XVIII століття.

У 1772 році Потоцький продав Волочиськ разом з іншими маєтками коронному маршалу Фрідріху Мошинському за 1700 тис. злотих. Мошинський був одним із великих польських магнатів, власністю якого було 1694 тис. десятин землі, 30 682 кріпаки, багато крамниць і промислових підприємств. Наприкінці XVIII-на початку XIX століття граф Мошинський заклав у Волочиську волосний банк, збудував п'ятиповерховий кам'яний палац, приміщення школи, а також палац за 4 версти на схід від містечка, поклавши цим самим початок новому поселенню, яке було названо його іменем - Фрідрихівкою. З цих двох населених пунктів у 1956 році утворилось селище міського типу, а в 1970 році - місто районного підпорядкування Волочиськ.

Після поглинання Правобережної України Росією, Волочиськ ввійшов до складу Староконстянтинівського повіту Волинської губернії. В 1860 році Волочиськ та його околиці було продано новій власниці А.Ледуховській, сім'я якої проживала тут включно по 1917 рік.

У 1866 році у Фрідрихівці вже налічувалося 58 дворів і 167 ревізьких душ (дорослих чоловіків). До початку XIX століття населення містечка було неписьменним, до цього часу тут не було жодної школи. Лише в 1801 році у Волочиську була відкрита однокласна школа, в якій навчалась невелика кількість дітей багатих міщан. Проте, вкінці ХІХ століття тут вже діяло 3 церковно-приходські школи.

У другій половині XIX століття у Волочиську виникає ряд промислових підприємств. У 1860 році вже працював пивоварний завод, який виробляв за рік 9000 відер продукції на суму 900 карбованців, свічковий завод, річне виробництво продукції якого становило 600 карбованців.

У 1870 році німецьке акціонерне товариство "Збруч" збудувало цукровий завод. Того ж року через Волочиськ було прокладено залізницю від Жмеринки, яка з'єднала Київ зі Львовом. Тоді ж було закінчено будівництво Волочиської залізничної станції. 4 листопада 1871 року Підволочиськ був сполучений із Волочиськом, і це була перша колія, що поєднала Галичину зі Східною Україною. Із 1880 року в містечку працює телеграф.

Революція 1905-1907 років знайшла свій відгук серед робітників і селян Волочиського повіту. В кінці грудня 1905 року застрайкували робітники швейних майстерень, в 1907 році - робітники цукрового заводу.

У 1913 році налічувалось 190 приватних крамниць і кілька десятків заїжджих дворів. Працювали церковно-парафіяльна школа, однокласне та двокласне училища, в яких навчалось 261 чол.

Охорона здоров'я жителів Волочиська до революції 1917 року була фактично відсутня. Лікарні в містечку не було. У 1913 році тут нараховувалось лише 4 приватних фельдшери, 5 зубних лікарів і техніків, які брали велику плату за лікування, і 4 повивальні бабки. Серед культурних закладів у Волочиську в 1913 році працювали клуб, кінотеатр, дві бібліотеки і три книжкових магазини. Клуби і бібліотеки були платними, тому ними могли користуватися лише багаті люди.

На початку ХХ століття у Волочиську тричі перебував останній російський цар Микола II.

В період з 1917 по 1920 роки у Волочиську перебувало багато різних військових формувань, які представляли відповідну владу: військові частини Центральної Ради, більшовицькі, Директорії, війська Пілсудського, отамана Тютюнника, Петлюри.

В листопаді 1920 року війська Петлюри були розбиті в Волочиську частинами 8-ої Червонокозачої дивізії під командуванням В.Примакова. Цими подіями закінчилась громадянська війна в Україні.

З 1919 року встановлюється державний кордон по річці Збруч між УРСР та Польською державою. З 1924 року охорону державного кордону здійснювали бійці 22-го Волочиського прикордонного загону, який функціонував по липень 1941 року.

З 1923 року по 1932 рік Волочиський район належав до Проскурівської округи. З 1932 року по 1937 рік Волочиський район був у складі Вінницької області. З 1937 року по 1954 рік Волочиський район був у складі Кам'янець-Подільської області. З 1954 року по даний час Волочиський район у складі Хмельницької області.

З 1923 року Волочиськ - центр району. А в наступному році в районі утворюється ТСОЗи і комуни. Темпи колективізації серед районів західної частини Поділля у Волочиському районі були найвищими. Станом на 10 червня 1932 року тут було усуспільнено 83,4% сільських господарств, а в 1935 році колективізація була повністю завершена.

Внаслідок репресивних методів колективізації у Волочиському районі протягом 1930-1931 років були розорені не тільки заможні господарства, а й господарства значної частини середняків, яким не під силу було витримати "тверді" завдання по хлібопоставці. Сотні вмілих, старанних господарів потрапили до таборів ГУЛАГу, а їх сім'ї були вивезені до сибірських спецпоселень.

В 1929 році у Війтівцях була заснована одна з перших на правобережній Україні МТС, а в жовтні 1932 року організовується Волочиська МТС.

Вагомими були трудові здобутки хліборобів району в 1937 році. Тоді вони зібрали найвищий в Кам'янець-Подільській області урожай зернових - по 17,6 цнт, а цукрових буряків - по 351 цнт.

За одержання найвищого в Україні урожаю солодких коренів, комісія Наркомзему СРСР вручила Волочиському району Перехідний червоний прапор Головцукру.

Великих успіхів досягли промислові підприємства. Цукровий завод було реконструйовано, обладнано новими машинами і апаратурою. В 1940 році він уже випускав за добу 1400 цнт цукру. Цегельний завод збільшив виробництво продукції з 2 млн. штук цегли в 1928 році до 4 млн. у 1940 році. Крім того працювала дзеркальна фабрика, маслозавод, електростанція.

В містечку працювало 8 підприємств побутового обслуговування і громадського харчування, кілька магазинів. Діяла лікарня на 40 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, фельдшерський пункт, аптека.

Дальшого розвитку набула освіта й культура. Серед дорослого населення було повністю ліквідовано неписьменність, працювали дві початкові, семирічна, а з 1934 р. - середня школи, будинок піонерів. В 1940 році діяли 3 дитячі садки.

В 1932 року було відкрито сільськогосподарський технікум, який готував молодших агрономів і зоотехніків. Згодом його перевели в с. Дзеленці. До послуг жителів був будинок культури, кінотеатр і 4 клуби.

В 1934 році відкрилась районна бібліотека для дорослих, а в 1937 районна дитяча бібліотека. З 1 березня 1930 року почала виходити газета "Прикордонний комунар" (сьогодні газета "Зоря").

З липня 1941 року у Волочиськ вступили німецькі війська. Було встановлено окупаційний режим, який зберігся до березня 1944 року. В серпні 1942 року на околиці м. Волочиськ було розстріляно 8634 чол. єврейської національності, в т.ч. 22 радянських військовополонених. В с. Купелі було розстріляно 261 чол. єврейської національності.

В період Другої Світової війни в місті діяла підпільна диверсійна група сприяння партизанському рухові. Такі групи діяли по багатьох селах. За допомогу партизанам німецькі окупанти знищили в 1941-1944 рр. 357 мирних громадян району.

Всього за період війни було замордовано 9297 чол., а 3982 вивезено на примусові роботи до Німеччини.

17 березня 1944 року м. Волочиськ було визволено від німецьких окупантів частинами 10-го Гвардійського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу і 18-ї Гвардійської стрілецької дивізії.

Територія району остаточно була звільнена 23 березня 1944 року. В боях за визволення Волочиська загинуло 427 солдатів і офіцерів радянської армії, а за визволення району - 1684 чол. В цілому фашисти завдали населенню району збитків на суму 107.8 млн. крб. (в масштабах довоєнних цін).

2474 жителі Волочиська за подвиги у Великій Вітчизняній війні нагороджені орденами і медалями. 6390 жителів району полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни.

З перших днів визволення розпочалася відбудова. Вже в березні було відбудовано маслозавод та інкубаторну станцію. В 1947 році почав працювати цегельний завод, у 1950 році - цукровий.

З середини 50-х років упродовж два десятиліття колгоспи району "Червона зірка", "Ленінський шлях", за збільшення виробництва і продажі державі сільгосппродукції, неодноразово були учасниками республіканської та Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Великі зміни в промисловому і соціально-культурному житті міста і району відбулися в 60-і роки. В 1965 році побудовано плодоконсервний завод, у 1966 році - швейну фабрику. В 1968 році - філіал ленінградського конденсаторного заводу "Кулон" (теперішній "Номінал"), цегельний завод міжколгоспбуду, завод металовиробів "Метеор", хлібокомбінат, в 1970 році - комбінат хлібопродуктів, цегельний завод "Керамік", в 1971 році - сироробний завод, а також машинобудівний завод філіал Запорізького виробничого об'єднання "Мотор-Січ".

У серпні 1998 року електрифіковано залізничне сполучення міста, що було значною подією як для Волочиська, так і усіх наших земляків.

На сьогоднішній день основними видами промислової продукції міста є пересувні електростанції, цегла, металовироби, конденсатори, консерви, цукор, а також понад 100 найменувань товарів народного споживання.