КВК в НВК. Частина друга

( 9 Голоси(ів) ) 

У попередній статті ви дізналися про  враження учительського колективу.  А зараз я вам хочу розповісти, що про це думають випускники  нашої школи, які брали  участь в найвеселішій грі КВК.

Ця гра для учнів була цікавою тим, що вони відокремились від шкільної метушні  і поринули у веселий світ КВК. Вчителі для них були не наставниками, а головними конкурентам. Мені здається, що учні навіть не здогадувались, що вчителі можуть бути такими енергійними. Не кожен день їх такими побачиш, адже КВК - це чудовий спосіб більше здружитися, позитивно дивитися на світ і просто отримувати задоволення від цього конкурсу.

 

Зв’язатися  з ними було не так просто,оскільки це вже цілком дорослі люди, які працюють, виховують дітей, і, як усі дорослі, дуже зайняті. Мені вдалося зв’язатися з декількома випускниками, які погодилися згадати про ті веселі часи.

Отже, учасник команди «Невловимі месники» Голобродський Ігор Віталійович. Це була перша гра, команду учнів готували Моцна Л.М. та Войціховська Г.В. Зараз Ігор живе і працює в Сполучених Штатах Америки. Ось якого листа ми отримали від нього.

«Доброго дня, дорога моя домівко, рідне моє НВК. Звертається до Вас із далекої американської землі ваш випускник, патріот найріднішої та найпрекраснішої у всьому світі школи, Голобродський Ігор.

 Насамперед хочу передати привіт та виразити щиру свою вдячність усім чарівним людям, ковалям нашого розумного майбутнього, другим батькам дитинства, учителям та директору Ревуцькому Володимиру Васильовичу і вам, нашим наступникам та творцям світлого майбутнього нашої неньки України, випускникам.

 У 2001 році я покинув поріг домівки, у якій залишив частку свого серця, з розумінням того, що я упевнено буду крокувати по стежині своєї долі, і знатиму, що у рідному Волочиську є мій другий батьківський дім, у якому ніколи не забудуть про своїх вихованців, для яких завжди будуть відкриті двері.

 Спогади про тебе, школо, завжди житимуть у моїй сім'ї, у моїх розповідях та у моїй буденності.

 Один із найяскравіших спогадів -  участь у прекрасній грі "КВК В НВК", коли ми, випускники 2001 року, змагалися проти учителів, де брала участь і моя мама Голобродська Галина Степанівна. Взагалі цей період часу, коли проходила підготовка до виступу, де ми, учні різних випускних класів, протягом декількох тижнів жили однією сім'єю та однією думкою про те, що ми гратимемо у КВК, та ще й проти наших ідолів, наших безперечних покровителів, наших рідних учителів. Словами ці емоції я вам не зможу передати, але є ті люди, які можуть підтвердити мої враження, про цей період часу, коли вони нас підтримували, недосипали своїх ночей та підштовхували нас до вершин, про які ми тоді не думали, але які прийшли до нас у майбутньому. Ці дві прекрасні людини і сьогодні біля Вас, це Войцехівська Галина Василівна та Ткачук Світлана Василівна, за що я їм щиро дякую.

 Я знав, що у нашому НВК гарні учителі, але по закінченню нашого розважального вечора, я зрозумів, що я помилявся, вони не гарні, вони ЧУДОВІ. Усі вчителі показали кожному з нас - гравцеві і глядачеві - величезний приклад: ким потрібно ставати у майбутньому. І скільки буде мене, але про цей період я не зможу забути і намагатимуся розповідати близьким мені людям.

 За одинадцять років, що ходив до школи, я брав участь у всіх без винятку конкурсах, які проводилися. І це відіграло свою роль у повсякденному житті. Взагалі, як на мене, ідеологія НВК - це загартування учнів до перемог, у чому б це не було: у навчанні, побуті, дозвіллі. І за той період життя, що провів за межами школи, побувавши у багатьох країнах світу, зустрівши багатьох різних особистостей, завжди зі мною знання, які я виніс з її стін. А за усю уже тепер велику історію, дуже багато видатних людей, які підіймають та прославляють нашу неньку Україну, вийшли з дверей нашого НВК. І ви, випускники, повинні пронести цю ідею у своє світле майбутнє і передати наступним поколінням. Тому що час невблаганно плине, щороку змінюючи нових випускників, потрошки учителі змінюються, а так хочеться, щоб НВК залишався таким, як ми його пам'ятаємо.

Наснаги Вам, здоров'я, злагоди у житті, починаннях, миру, спокою та процвітання. Дякую.»

Ще одна випускниця нашої школи, яка теж брала участь у другій грі, Стадник Людмила Миколаївна. На сьогоднішній день вона живе у нашому місті, виховує доньку та працює вчителем географії в НВК.

-Школа...Шкільні роки... Яке цікаве прожите життя від першого шкільного дзвоника і до останнього. Спогадів багато приємних і не дуже, але приємних більше.
Шкільне життя - воно все цікаве: і уроки, і поїздки, і дні народження, і свята, і все те, що пов'язане із друзями, вчителями і згадуємо його все життя. Але один з найкращих спогадів це шкільний КВК. Пам'ятаю, коли ми були в класі 9 (чи 8) в нашому НВК започаткувались шкільні КВК і хорошою традицією стало те, що суперниками були учні та вчителі. Ми  дуже довго чекали тієї миті, коли ми вийдемо на сцену вже такі дорослі 11-класники і нам випаде честь зіграти проти вчителів…І ось ця мить настала! Тиждень математики!!!

Нам так не терпиться приступити до перших репетицій… Це відбувалося взимку, збірна 11 класів НВК сформувалася, і ми почали писати перший сценарій. Спочатку здавалось, що це буде легко, але насправді не так уже й просто. І нам на допомогу прийшли С.П. Старинська і Н.С.Сінькова, вони нам багато допомагали  зі сценарієм, і були присутні на всіх репетиціях!! Але була умова, що вони не будуть брати участі в команді вчителів. Відмовившись від участі в КВК, вони всю свою енергію, силу та вільний час віддали нам.  На репетиціях було дуже весело, шумно і водночас були і сварки. Адже сформувалась команда з лідерів і кожен учасник був особистістю. Довірили нам таку честь і не прогадали!! Вперше за всю історію НВК наша команда «Невгамовні малюки» перемогла вчительську команду «Веселі піраньї»!!!! Нашому щастю не було меж!!!

Учасник третьої і останньої гри, член команди «Товстолобики» Молотай Олександр Юрійович. Він також живе і працює у м.Волочиську,   готується стати батьком.

- Тема нашого КВК  «Шкільний акваріум». Запам’яталось невимушеною, дружньою та позитивною атмосферою. Всі були налаштовані на перемогу, тому працювали злагоджено, як швейцарський годинник. Сподобалось, що вчителі, котрі були нашим суперником, завжди були напоготові нам допомогти, починаючи від пригощання «енергобутербродом» під час репетицій, які інколи тривали дуже довго, закінчуючи підказками про те, що, як і де краще зіграти. І на останок, в мене досі зберігається «сувенір» - тарань з написом «не дай собі засохнути»!!!

P. S. класні були часи. Може повторимо?

Коли я писала статтю і читала спогади,  мене охопила заздрість. Хороші були часи! Може, справді,  наші вчителі колись ще покличуть своїх учнів на сцену і згадають старі добрі часи.

Побережна Ірина

На сцені  “Невловимі месники»

Фінальна пісня 2001 рік

Команда «Невгамовні малюки»  2002 рік

2004 рік  «Товстолобики»

Конкурс «Домашнє завдання»   2004 рік