Революція Гідності і Свідомості

Автор: nvk3.

( 2 Голоси(ів) ) 

18 листопада 2013 року – українці вийшли на Євромайдан, який згодом перетворився на Революцію Гідності і змінив хід історії . Причиною цієї страшної події , яка дала початок безладу в країні, стало рішення нині біглого Миколи Азарова про те, що Європа Україні не потрібна, і Кабінет міністрів ухвалив рішення припинити підготовку до асоціації з ЄС. Гадаю, саме заява Януковича про те, що обіцяного зближення з Європою не буде – стало останньою краплею для українців.

Важко уявити, які страшні речі відбувались у той час на Майдані: братовбивство, криваві сутички, коктейлі Молотова, бійки з правоохоронцями, які начебто повинні були захищати своїх побратимів.

До протесту людей допомогли підняти соціальні мережі та журналісти «5 каналу». Незабаром, на Майдані Незалежності зібралось близько 1,5 тис. осіб. Наступного дня  лунало гасло 5-ти тисяч осіб - «Україна – це Європа!». Воно звучало у Львові, Донецьку, Миколаєві, Одесі і майже у кожному іншому місті України.

Найбільший мітинг зібрався 24 листопада. Туди прийшли від 60-150 тис. чоловік. Відразу відчувалася значна підтримка народу, волелюбність, злагодженість і незламність.

Кожен зробив свій внесок у цю Революцію:хтось біля екрану телевізора, хтось у своєму місті на площі, а інші - в лютий холод на самому Євромайдані. Люди, які в той час не побоялися підтримати свою країну, які відстоювали її права у самому «серці» і просто відчайдушні патріоти, викликають не лише захоплення і гордість, а й спонукають до того, що        «… нема на світі України, немає другого Дніпра…» і свій край потрібно захищати будь-якою ціною .

Людина, про яку дійсно хочеться розповідати – настоятель Української Православної церкви Микола Фатич . Він один із перших людей, який не побоявся  виїхати за межі Волочиського району і стати активним учасником Революції Гідності у Києві.  Як згадує Микола : «На майдані не було різних партій, була лише одна віра в Бога та незалежність нашої держави, за що герої Майдану віддали своє життя. Коли почалися розмови про встановлення різних пам’ятних знаків для героїв Майдану, я подумав, що найбільшим символом пам’яті є храм. Тоді, на Майдані, я дав собі обіцянку побудувати церкву…»   І він виконав свою обіцянку, нині і справді будується перша в Україні церква на честь Небесної Сотні і загиблих воїнів на Східному фронті. Це дійсно вагомий внесок в історію і культуру нашої держави. Звісно, не хочеться згадувати про ті жахливі речі, про тяжкі муки і страждання, смерть і відчай, але це є правильно – пам’ятати своїх героїв і віддавати їм честь, адже вони лягли головами за наше з вами світле майбутнє.

Головна мета запровадження пам’ятної дати став заклик до сучасності і майбутніх поколінь, щоб вони завжди віддавали честь і вшановували своїх героїв, пам’ятали ці доленосні сторінки життя України. Ми завжди повинні з належною пошаною відноситись до людей, які мужньо відстоювали демократичні права і національні інтереси нашої країни.

Ми не можемо знати напевне, що відбудеться завтра і де ми опинимось через 5, 10 ,15 років, тому ми завжди повинні підтримувати та дбати один про одного. В нас є багато відмінностей :не схожість в смаках та вподобаннях, різний вигляд та характери, але ми всі одна велика українська родина, яка повинна відстоювати своє право на існування, боротись до кінця і ніколи не здаватись, якими б важкими не були труднощі. Недарма сказав німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель : « Історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий раз — як фарс»…

                                                                                                              учениця 10-А класу Зінько Марія